155. Заратустра на основі Оріянської віри учив, що та людина, яка тримає зв'язок з злим духом (і про це визначено у «Авестах»), піде до злого духа (до сатани Анґра Маню) на загибель, щоб дух її врятувався від покарання в часи приходу Священнослужителя.
Апостол Павло (архітект християнізму), сподобавши міркування Заратустри, написав, що людину злу треба «видати ... сатані на погибель тіла, щоб дух спасся в день Господа Христа» (1 до Коринтян, 5, 5).
У слові «До Коринтян» апостол Павло мислення Заратустри спрощує: «Заратустра казав, що зла людина сама піде до зла і там її тіло загине. Апостол Павло вважав, що не треба ждати поки вона «сама піде», її треба «видати ... сатані».
Людину «видати... сатані» (репатріювати її, не питавши в неї згоди). «Видати... сатані на погибель тіла». Жах огортає людину українську, коли вона пригадує часи «видачі сатані на погибель тіла» в обійми інквізиторів Москвинської тиранії.
Апостол Павло вважає, що людину треба видати, тобто вбити, щоб врятувати її духа. Маючи поради апостола Павла на увазі, папські інквізитори живцем спалили чеха Івана Гуса, тобто «видали сатані... на погибель тіла». Щоб дух Івана Гуса «спасся в день Ісуса Христа».
156. З Могаметом я «познайомився» біля Ляґору (на границі Пакистану й Індії), ведучи біля мечеті розмову з мусульманським діячем Алі Абу. Алі Абу, довідавшись, що я українець, який не вважає себе християнином, подарував мені «Коран».
Запросивши на каву до своєї господи, Алі Абу сказав: «Було б добре, щоб ви стали мусульманином. У ваших очах є вогонь віри, я бачу. Я допоможу вам ширити науку Могамета між вашими людьми. За грішми жодної затримки не буде, я нафтовий промисловець». Я сказав: «Алі Абу, ви араб і віра ваша арабська. Я живу, щоб відродити і поліпшити віру батьків моїх, щоб в українця була віра українська».
157. У літаку, прямуючи з Бомбею до Цюріху, я читав «Коран». І пригадував мою розмову з студентами парсами (персами, сповідниками науки Заратустри). Вони (люди Заратустри) живуть окремою «державою», що знаходиться біля славного Тачмагалу.
І думав я: в чому сила віри? Справді, коли б справу християнізму взяли б в свої руки шістнадцять століть тому не римляни, а якийсь інший народ (народ недисциплінований і без організаційних навиків), лежали б писання євангелистів припалі пилом. І щезла б християнська релігія так, як і всі інші тогочасні релігійні рухи Римської імперії.
158. Римляни — творці могутньої імперії, їх можна любити і їх можна ненавидіти. Та вони люди стальної дисципліни, витривалости, подвиг вони вважали ознакою людської гідности.
Вони — люди великих організаційних навиків і священного культу понтифіків (верховних жерців Риму). Вони з тих чи інших імперських міркувань проголосили християнізм імперською релігією.
Вони створили могутню високодисципліновану християнську організацію на непорушних основах — латинська мова — мова священна, архиєпископ Риму (папа римський-понтифік) — намісник Бога на землі.
Там, де дисципліна добровільна чи вимушена, і там, де священний авторитет, тріюмфує успіх і перемога. Усі буремні сили протестантизму вміла витримати імперська (католицька, тобто універсальна) церква Риму.
159. Стало чудо — католицизм посвіжішав і поліберальнішав у борні з протестантизмом. Протестантизм став мужнішим і відважнішим. Католицизм не міг заволодіти душею людства і протестантизм не міг заволодіти душею людства тому, що вони, самі себе прив'язуючи до стовпа ганьби, розбудили розум Европи і створили самі до себе насторожене ставлення.
Протестантизм, знеславлюючи авторитет папи, не створив свого єдиного протестантського авторитету. І тому подробився на десятки ворожих сект, які самі себе знесилюють і знеславлюють. У них багато авторитетів, які в ім'я Христа самі між собою не здібні знайти спільної мови.
160. Слово «протест» не належить до словника людей будуючих, творчих. Протест лишається протестом. Архиєпископ Риму (папа римський) лишився найбільшим у світі лідером християнізму: католицизм сильний своїм беззастережним авторитетом, хоч майбутнє нічого доброго для християнізму не пророкує. Іде духовне відродження народів Европи, Азії, Африки, творячи нову Духовну Весну Людства.
161. Так, є в трагічній долі людства щось комічне. Пророк Могамет щиро вірив, що «Тораг» (П'ятикнижжя Мойсея) — святість дана Богом особисто Мойсею на горі Синай. Він щиро вірив, що «Євангелії» — святість юдеїв — творців реформованого юдаїзму.
Могамет — чарівна дитина колоритного Арабського світу. У 570 році у селищі Мекка в заможній родині народився хлопчик. Маючи шість років, Він став круглим сиротою. І жив без опіки, за Меккою на вбогих долинах пас вівці. І вчився. Він до школи ніколи не ходив. Вдень — сонце, в погідні ночі — місяць і зорі були Його учителями. Підрісши, почав на хліб заробляти, прислуговуючись купцям-мандрівникам, які на верблюдах возили крам на ярмарки Єгипту, Персії, Сирії.