Выбрать главу

Філіп Пуллман

МАГІЧНИЙ НІЖ

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Видавництво висловлює подяку літературному агентству Synopsis за допомогу в придбанні прав на публікацію цієї книги

Переклад з англійської Сергія Савченка

1

Кішка та граби

Віл потягнув матір за руку та вимовив: «Нумо!»

Але та вагалася, все ще неспроможна подолати страх. Віл оглянув вузьку вулицю, освітлену призахідним сонцем, і низку будинків, кожен із яких ховався за парканом і крихітним палісадником. Сонце горіло у вікнах домівок на одному боці вулиці, другий бік уже поринув у тінь. Часу в них було обмаль: незабаром люди повечеряють, на вулицю повиходять діти, і вони, напевно, не обминуть їх увагою — хіба можна щось приховати від цих допитливих очей? Гаяти час було небезпечно, але Віл, як завжди, міг лише намагатися переконати її.

— Мамо, увійдімо та зустріньмося з пані Купер, — сказав він. — Дивись, ми вже майже на місці.

— Пані Купер? — вимовила його мати з сумнівом у голосі.

Та Віл уже подзвонив у двері. Для цього йому довелося покласти на землю торбу — другою рукою він усе ще тримався за материні пальці. Либонь, його друзі посміялися б з нього, якби побачили, що він у дванадцятирічному віці не відпускає руку матері, але він добре знав, що б сталося, якби він цього не робив.

Двері відчинилися, й у проході з'явилася сутула літня жінка — викладач гри на піаніно. Від неї, як і раніше, духмяніло лавандою.

— Хто там? О, чи це Вільям? — спитала жінка. — Я не бачила тебе вже з рік. Слухаю, любий.

— Якщо можна, я хотів би увійти. Я прийшов зі своєю матінкою, — твердо промовив Віл.

Пані Купер кинула погляд на жінку з неохайною зачіскою та натужною напівусмішкою на обличчі, потім знову глянула на хлопця, очі якого палали суворим вогнем, губи були міцно стиснуті, а щелепа — напружена. Повз увагу не пройшло, що пані Пері, мати Віла, нафарбувала одне око, проте забула про друге — і не помітила цього, як, утім, і її син. Щось було негаразд.

— Ну що ж… — сказала вона та відійшла вбік, аби впустити відвідувачів у вузьку вітальню.

Перш ніж зачинити двері, Віл ще раз оглянув вулицю. Пані Купер побачила, як міцно пані Пері тримається за синову руку та як обережно він веде її у вітальню, де стояло піаніно — це була єдина кімната, яку він знав. Учителька також помітила, що від одягу пані Пері трохи тхне несвіжістю (немов до того, як речі повісили сушитися, вони надто довго лежали у пральній машинці) і що її гості, котрі тим часом сіли на диван, у променях призахідного сонця були дуже схожі одне на одного: широкі вилиці, великі очі, прямі чорні брови.

— Що сталося, Вільяме? — спитала вона. — В чому річ?

— Моїй матері треба десь пожити кілька днів, — відповів той. — Наразі мені дуже важко доглядати її вдома. Я не кажу, що вона захворіла — просто вона заплуталася та трохи хвилюється. Доглядати її не буде складно — вона лише потребує, щоб хтось ставився до неї по-доброму. Я гадаю, вам це буде неважко.

Жінка й досі трималася за синову руку, й у пані Купер склалося враження, нібито мати не розуміє того, що каже її син. Учителька розгледіла в неї під оком синець. Тим часом Віл не зводив очей з пані Купер, і на його обличчі читався відчай.

— Вона небагато вам коштуватиме, — продовжив мін. — Я приніс дещо з їжі, її має вистачити на цей термін. Ви також могли б харчуватися разом — мати не буде проти.

— Але… я не знаю, чи слід мені… Може, їй потрібен лікар?

— Ні! Вона зовсім не хвора.

— Але, мабуть, хтось може… Я маю на увазі, хіба немає якогось сусіда чи родича…

— У нас немає рідних — ми самі. А наші сусіди надто зайняті.

— А як щодо соціальних працівників? Я не відмовляю вам, але…

— Ні! їй лише потрібна невеличка допомога. Деякий час я не зможу доглядати за нею, але це ненадовго. Я збираюся до… Ну, в мене є справи. Проте незабаром я повернуся та заберу її додому, обіцяю вам. Вам не доведеться займатися цим довго.

Мати дивилася на сина з такою довірою, а він посміхнувся їй з такою любов'ю та підтримкою, що пані Купер просто не могла їм відмовити.

— Гаразд, — сказала вона, повернувшись до пані Пері. — Я впевнена, що день-два — то дрібниці. Люба, ви можете зайняти кімнату моєї дочки — вона в Австралії, і кімната ще нескоро їй знадобиться.