Доктор Мелоун потерла обличчя, і її щоки стали ще червонішими, ніж були.
— Усе, пов'язане з Тінями, збиває з пантелику, — промовила вона. — Ти знаєш, як незвично чути слова «добро» і «зло» в науковій лабораторії? Одна із причин того, що я стала науковцем, полягає в тому, що я сподівалася: як учений я не матиму потреби думати про такі речі.
— Про них слід думати завжди, — суворо зауважила Ліра. — Не можна досліджувати Тіні, Пил чи хоч що і не думати при цьому про добро і зло. І пам'ятайте, що Печера сказала: ви повинні цим займатися. Ви не можете просто відмовитися. Коли вас збираються закрити?
— Комітет з питань фінансування збереться на засідання наприкінці тижня… А що таке?
— А те, що у вас є лише сьогоднішній день, — сказала Ліра. — Ви маєте навчитися робити так, щоб на екрані замість картинок на кшталт моїх з'являлися слова. Домогтися цього досить легко, і тоді вам буде що показати тим людям, і вони дадуть вам гроші, щоб ви продовжували свою роботу. Тоді ви змогли б дізнатися все про Пил чи Тіні та повідомити це мені. Річ у тому, — дещо гордовито, ніби герцогиня, що зображує незграбну служницю, промовила вона, — що алетіометр не повідомляє мені достеменно те, що я хочу знати. А ви могли б здобути інформацію для мене. Можливо, мені було б краще навчитися того способу з Книги Змін — роботи з паличками, — але з картинками легше працювати. Принаймні мені так здається. Я зніму це, — сказала вона та почала стягувати з голови електроди.
Пані Мелоун дала їй ганчірку, щоб стерти гель, і склала дроти.
— То ти вже йдеш? — спитала вона. — Що ж, це була дуже незвичайна година, це вже точно.
— Ви вчитиметесь показувати на екрані слова? — поцікавилася Ліра, збираючи свій рюкзачок.
— Це буде майже так само складно, мені здається, як заповнити заявку на продовження фінансування, — відповіла доктор Мелоун. — Послухай-но мене: я хотіла б, щоб ти знову прийшла сюди завтра. Чи ти зможеш? Приблизно о цій самій годині. Я б хотіла, аби ти ще щось мені показала.
Ліра підозріло примружила очі. Може, це пастка?
— Добре, — сказала вона. — Але пам'ятайте: існують речі, які я хотіла би знати.
— Звичайно. То ти прийдеш?
— Так, — пообіцяла Ліра. — Якщо я кажу, що прийду, то обов'язково приходжу. Думаю, я зможу допомогти вам.
З цими словами вона вийшла. Консьєрж за столом мигцем глянув на неї та знову заглибився у газету.
— Розкопки в Нуніатаці, — сказав археолог, розвернувшись у кріслі. — За останній місяць ти вже другий, хто мене про них розпитує.
— А хто був першим? — ураз насторожившись, запитав Віл.
— Думаю, це був журналіст, але не впевнений, — була відповідь.
— А що він хотів знати?
— Він казав, що це пов'язано з одним із людей експедиції, котрі зникли тоді. Коли це сталося, був розпал холодної війни — так звані зоряні війни. Ймовірно, ти надто молодий, аби пам'ятати все це. Тоді американці та росіяни будували по всій Арктиці величезні радіолокаційні станції… До речі, а навіщо це тобі?
Віл відповів, намагаючись залишатися спокійним:
— Я просто хочу якомога більше дізнатися про ту експедицію. Мені доручили у школі підготовити доповідь про доісторичних людей. А коли я прочитав, що та експедиція зникла, мені стало цікаво.
— Що ж, не одному тобі. Свого часу навколо цієї справи вчинили неабиякий галас. Тоді я підготував інформацію для одного журналіста. Це мала бути попередня розвідка, а не справжні розкопки. Не можна здійснювати розкопки, не знаючи заздалегідь, чи взагалі варто це робити, тому вони вирушили туди, щоб оглянути декілька місць і скласти звіт. Усього їх було І півдесятка хлопців. Іноді в подібних експедиціях ми об'єднуємо сили з представниками інших галузей, скажімо, геологами чи кимсь іще — так можна заощадити на витратах. Вони займаються своїми справами, а ми — своїми. Того разу у складі групи був фізик-ядерник; я думаю, він цікавився явищами, що відбуваються у верхніх шарах атмосфери. Якщо знаєш, Північне сяйво й усе таке… Він узяв із собою повітряні кулі з радіопередавачами. З ними поїхав ще один чоловік, у минулому моряк, щось на кшталт професійного мандрівника. Вони збиралися відвідати якусь геть дику територію, а в Арктиці білі ведмеді завжди становлять небезпеку. Археолог здатен впоратися з певними речами, але не дуже добре стріляє, і людина, що має відповідну військову підготовку, яка може орієнтуватися на місцевості, ставити табір тощо, може бути для експедиції вельми корисною.