— Віле, мені шкода…
— І що з того? Мені байдуже, шкода тобі чи ні — ти вже все зробила.
— Але, Віле, ми маємо допомагати одне одному, бо більше нам ніхто не допоможе!
— Я не бачу, як ти можеш стати мені в пригоді.
— Я також, але…
Раптом Ліра зупинилася на півслові, її очі просвітліли. Вона повернулася, кинулася до рюкзака, що лежав на тротуарі, та нервово почала ритися в ньому.
— Я знаю, хто він! І де він живе! Дивись! — вигукнула вона та дістала маленьку білу картку. — Він дав мені це в музеї! Ми можемо піти та повернути алетіометр!
Віл узяв у неї картку та прочитав:
Сер Чарльз Летром,
Командор Ордену Британської Імперії.
Лаймфілд-Гаус Олд-Гедінгтон,
Оксфорд
— Виявляється, він сер, тобто лицар, — сказав він. — Це означає, що люди повірять йому, а не нам. Та й що я можу зробити? Звернутися до поліції? Вона й так мене шукає! Навіть якщо вчора ще не шукала… Тобі також краще туди не ходити — вже відомо, хто ти така, і відомо, що ти знаєш мене.
— Ми можемо вкрасти алетіометр — вдертися до його будинку та вкрасти. Я знаю, де Гедінгтон, у моєму Оксфорді він також є. Ми дістанемось туди за годину.
— Ти просто дурепа.
— Йорик Бернісон відразу пішов би туди та відрізав би цьому типу голову. Шкода, що його тут немає — він би…
Але тут вона замовкла — Віл лише подивився на неї, проте цього вистачило, аби вона злякалася. Приблизно так само вона злякалася б, якби на неї в такій манері глянув ведмідь в обладунках — хоча Віл був ще хлопцем, щось в його очах нагадало Лірі Йорика.
— Яв житті не чув нічого дурнішого, — заявив Віл. — Ти що, гадаєш, ми можемо просто залізти до його будинку та вкрасти ту штуку? Подумай краще! В тебе ж є голова, тож скористайся нею. Коли він багатий, у нього напевно будуть усі ці сигналізації та системи спостереження, усілякі спеціальні замки та ліхтарі з інфрачервоними вмикачами, що спрацьовують автоматично…
— Ніколи про таке не чула, — відповіла Ліра. — У нашому світі нічого цього немає.
— Добре, тоді подумай ось про що: у нього є цілий будинок, щоб сховати там алетіометр, а скільки часу знадобиться злодієві, щоб обшукати кожну шафу, кожну шухляду, кожен закуток? У тих людей, що приходили до мене, було кілька годин, аби знайти в будинку те, що вони шукали, а я впевнений, що будинок цього Летрома значно більший від мого. До того ж там може бути якийсь сейф. Отже, навіть якщо нам пощастить залізти в будинок, ми не знайдемо алетіометра до приїзду поліції.
Ліра похнюпила голову — він мав рацію.
— То що нам робити? — запитала вона.
Хлопець нічого не відповів, але хай там як, «нам» було вельми доречним — робити щось мали вони обоє. Подобалося це йому чи ні, але вони були в одній запряжці.
Віл почав ходити туди й сюди між водою та терасою, обмірковуючи становище та гадаючи, що можна зробити. Він поплескав долонею об долоню, але відповідь усе не надходила, і він розлючено потрусив головою.
— Що ж, підемо туди, — сказав він. — Ходімо туди та подивимося на нього. Звертатися до твоєї вченої не варто, адже поліцейські вже були в неї. Вона напевно повірить не нам, а їм. Принаймні якщо ми побуваємо в будинку, то побачимо, де розташовані головні кімнати. Це буде початок.
Віл мовчки увійшов до кафе, піднявся на другий поверх і поклав листи під подушку, на якій він спав. Навіть якщо їх спіймають, листів тим людям не отримати.
Ліра очікувала на нього на терасі, на її плечі сидів горобець-Пантелеймон. Вигляд у неї був бадьорішим, ніж раніше.
— Ми повернемо його, — промовила вона. — Все буде гаразд, я відчуваю це.
Віл нічого не сказав, і вони пішли до вікна.
Для того щоб дійти до Гедінгтона, їм знадобилося півтори години. Ліра обирала шлях, намагаючись уникнути центральних районів міста, а Віл мовчки озирався довкола. Шлях був для Ліри навіть важчим, ніж подорож Арктикою до Больвангара, адже тоді з нею були цигани та Йорик Бернісон, і навіть попри те, що тундра була сповнена загроз, небезпеку тоді можна було побачити заздалегідь. Тут же, в місті, що було водночас рідним і чужим їй, небезпека могла мати приязний вигляд, а зрада — посміхатися їй і пахнути гарним одеколоном, і хай навіть тут не збиралися вбивати її чи розлучати з Пантелеймоном, у неї вкрали єдиного порадника. Без алетіометра вона була лише… лише дівчинкою, що загубилася.