— Вона там, куди я не можу піти — на відміну від вас. Я чудово розумію, що ви відшукали прохід, і здогадуюся, що він знаходиться неподалік від Самертауна, де я висадив Лізі, чи то Ліру. Також я знаю, що цей прохід веде д< і іншого світу — світу, в якому немає дорослих. Поки все правильно? Так от, у людини, що зробила цей прохід, є ніж. Наразі той чоловік ховається в іншому світі, і він геть переляканий — у нього є на те свої підстави. Якщо він зараз там, де я вважаю, то слід шукати його у старовинній кам'яній вежі, на дверях якої вирізані з дерев. І ангели. Вона називається Баштою Ангелів. Отже, ви маєте піти туди, і мені начхати, як ви це зробите, але мені потрібен ніж. Принесіть його мені, і я віддам вам алетіометр. Мені буде дуже шкода втратити його, але я людина слова. Отже, принесіть мені ніж.
8
Башта Ангелів
— А хто той чоловік із ножем? — спитав Віл.
Вони були в салоні «Роллс-Ройса» та їхали Оксфордом. Сер Чарльз сидів попереду, напівобернувшись до Віла з Лірою, котрі розмістилися на задньому сидінні. Пантелеймон у вигляді миші згорнувся в долонях дівчинки.
— Особа, котра має на ніж не більше прав, ніж я — на алетіометр, — відповів сер Чарльз. — На жаль для нас усіх, прилад наразі в мене, а ніж — у нього.
— До речі, як ви дізналися про інший світ?
— Я знаю багато речей, про які ви й гадки не маєте. Я набагато старший і краще поінформований. Між цим і тим світами існує чимало проходів, і ті, хто знає місце їх розташування, можуть легко ходити туди-сюди. У Ситагазі є Гільдія Знаючих Людей, і вони весь час це роблять.
— Ви ж не з цього світу, так? — раптом спитала Ліра. — Ви звідти, правда?
На краю її пам'яті знову щось промайнуло. Вона була майже впевнена, що вже бачила його раніше.
— Не з цього, — відповів Летром.
Вони замовкли. Через деякий час Віл сказав:
— Якщо нам доведеться взяти ніж у того чоловіка, нам варто більше дізнатися про нього. Він же не віддасть нам ніж просто так?
— Звичайно, ні. Це єдина річ, що не підпускає близько примар. Хай там як, але забрати в нього ніж буде нелегко.
— Примари бояться того ножа?
— Дуже.
— А чому вони нападають лише на дорослих?
— Вам не потрібно це знати. Це не має значення Ліро, — повернувся до дівчинки сер Чарльз, — розкажи мені про твого чудового друга.
Він мав на увазі Пантелеймона. і щойно він це про мовив, Віл зрозумів, що змія, котру він бачив у руках Летрома, була його деймоном, отже, той прийшов із Ліриного світу. Він спитав про Пантелеймона тому, що бажав збити їх із пантелику: він не знав, що Віл бачим його деймона.
Ліра піднесла Пантелеймона до грудей, і він став чорним пацюком, двічі обернув свій хвіст навколо її зап'ястя і тепер сердито дивився червоними очима на сера Чарльза.
— Ви не повинні були його побачити, — сказала Ліра. — Це мій деймон. Люди в цьому світі вважають, що в них немає деймонів, але вони таки є. Ваш був би гнойовим жуком.
Летром відповів:
— Єгипетські фараони були згодні, щоб їх репрезентував скарабей, так чому б мені опиратися? Отже, ти з якогось іншого світу? Як цікаво. Алетіометр зробили саме там чи ти вкрала його під час своїх подорожей?
— Мені його дали! — розсерджено промовила Лі ра. — Я отримала його від Ректора Коледжу Джордана, що знаходиться в моєму Оксфорді. Він мій по праву. До того ж ви ніколи не дізналися б, що з ним робити. Ви лише дурноголовий смердючий дідуган, і ви не навчилися б його читати навіть за тисячу років. Для вас це лише іграшка! А мені й Вілу він потрібен, отже, не тривожтеся, ми його собі повернемо.
— Побачимо, — промовив сер Чарльз. — Ось тут я ви садив тебе минулого разу. Виходите?
— Ні, — відповів Віл, помітивши неподалік поліцейське авто. — Через примар ви не можете пройти до Сигаза, тому не має значення, чи будете ви знати, де знаходиться вікно. Висадіть нас трохи далі по кільцевій дорозі.
— Як бажаєте, — погодився сер Чарльз, і машина рушила далі. — Коли ви отримаєте ножа, зателефонуйте мені, й Алан прийде по вас.
Доки шофер не зупинив автомобіль, вони мовчали, коли ж діти вийшли, Летром опустив скло та сказав Вілові:
— Між іншим, навіть не думайте повертатися без ножа. Прийдеш до мене без нього, і я відразу викличу поліцію. Я гадаю, почувши твоє ім'я, вони не затримаються з приїздом. Ти ж Вільям Пері, так? Я так і думав, сьогоднішній газеті я бачив твою фотографію, і вона вельми чітка.
Машина вже давно від'їхала, а Віл усе мовчав. Ліра потрусила його за плече.
— Усе гаразд, — мовила вона, — він нікому не скаже. Якби він збирався, то міг зробити це вже десять азів. Ходімо.