Віл стрибнув на нього та пустив у хід обидві руки й ноги, знов і знов б'ючи, куди влучить, та відганяючи юнака в бік скляної споруди. Якби лише вдалося наблизити його до верху драбини…
Цього разу юнак упав якось важче, і його права рука з ножем опинилася на свинці якраз під ногами Віла.
Хлопець відразу стрибнув на неї обома ногами й почув, як хруснули пальці юнака, затиснуті між дахом і рукояткою. Тоді він щільніше намотав на руку мотузку та стрибнув на кисть ще раз. Юнак завив і випустив ніж. Віл віджбурнув його ногою, і, на щастя, це йому вдалося — ніж прослизнув по свинцю та опустився у ринву саме поруч зі зливальним отвором. Мотузка в нього на руці знов ослабла, до того ж він із подивом помітив, що на свинці в нього під ногами та на його взутті невідомо звідки з'явилися великі плями крові. Тим часом юнак, похитуючись, підводився на ноги.
— Обережно! — гукнула Ліра, але Віл був насторожі.
Тієї миті, коли юнак утратив рівновагу, хлопець кинувся на нього та врізався йому в сонячне сплетіння. Юнак упав на скло, котре вмить розлетілося на сотню осколків. Стара дерев'яна рама також не витримала. Юнак ще мить висів над сходовим колодязем, відчайдушно намагаючись схопитися за одвірок, але його рука зісковзнула, і він у водоспаді скла звалився вниз.
Віл підбіг до ринви та схопив ніж. Бій скінчився: юнак, весь у порізах і синцях, знову з'явився вгорі сходів, але, побачивши над собою Віла з ножем у руках, у безсилій люті подивився на нього, повернувся та зник унизу.
— Фух, — вимовив Віл, сідаючи на свинець. — Фух.
Цієї миті він відчув різкий біль у лівій руці, кинув ніж та притиснув руку до тулуба. Намотана на руку мотузка була просочена кров'ю, а коли він стягнув її…
— Пальці! — різко видихнула Ліра. — О Віле…
Мізинець та підмізинний палець упали на дах разом із мотузкою.
Перед очима у хлопця все попливло. В обрубках, які колись були його пальцями, запульсував разючий біль, а його джинси та кросівки вже були мокрими від крові. Віл ліг на спину та заплющив очі, але відразу розплющив їх. Біль був не таким уже й нестерпним, і частина його свідомості з тупим подивом відзначила це: він більше нагадував приглушені потужні удари молота, ніж той різкий гострий біль, що супроводжує неглибокий поріз.
Ще ніколи в житті Віл не відчував такої слабкості. Він вирішив, що на мить заснув: Ліра щось робила з його рукою. Він сів, аби подивитися, що сталося з рукою, та відчув нудоту. Старий був десь поблизу, але Вілові не було видно, що він робить. Тим часом Ліра щось казала, і Віл зосередився.
— Якби в нас був мох-кров'янка, — промовила вона, — той, що його вживають ведмеді, все було би набагато краще. Віл, я зараз затягну цією мотузкою тобі кисть, щоб зупинити кровотечу. Я не можу перев'язати те місце, де були пальці — там просто нічого перев'язувати. Не рухайся…
Віл послухався та озирнувся в пошуках своїх пальців — вони, скручені, мов криваві лапки, лежали на свинці. Хлопець засміявся.
— Гей, — гукнула Ліра, — припини! Підводься. У пана Парадізі є якісь ліки, якийсь цілющий бальзам, не знаю вже, який саме. Ходімо вниз. Той юнак втік: ми бачили, як він вибіг із дверей. Його немає, ти його переміг! Ходімо, Віле, ходімо…
Поперемінно лаючи його та лестячи йому, вона змусила хлопця спуститися в башту. Вони пройшли над битим склом, уламками дерева й увійшли до маленької прохолодної кімнати. На стіні висіли полиці з пляшками, глечиками, горщиками, ступками з товкачиками та аптекарськими терезами. Під брудним вікном стояла кам'яна раковина, над нею переливав щось із великої пляшки в маленьку пан Парадізі. Його руки трусилися.
— Сідай, випий це, — сказав він і налив у маленьку склянку темної рідини.
Віл присів і взяв склянку. Перший же ковток вогнем пробіг по його горлянці, і Ліра змушена була підхопити посудину — хлопець витріщив очі й почав хапати ротом повітря.
— Пий до дна, — скомандував старий.
— А що це?
— Слив'янка. То пий же!
Віл невеличкими ковточками допив напій. Його рука вже починала боліти по-справжньому.
— Ви у змозі його вилікувати? — тремтячим голосом запитала Ліра.
— О, так, у нас є ліки на будь-який випадок. Дівчинко, відчини он ту шухляду та візьми бинт.
Віл побачив, що ніж лежить на столі в центрі кімнати, але до того, як він устиг його взяти, старий, накульгуючи, підійшов до нього зі склянкою води.
— Випий і це, — наказав він.
Віл стиснув склянку й заплющив очі — старий почав щось робити з його рукою. Спочатку він відчув жахливу пекучість, потім його кисть почали досить грубо розтирати рушником і, нарешті, вже обережніше протерли рану якоюсь прохолодною тканиною. Він на мить відчув у руці прохолоду, але потім біль повернувся.