Джакомо Парадізі з рішучим виглядом підвів догори обидві руки, але потім передумав — знизав плечима та знову сів на стілець.
Віл також присів і питально подивився на Ліру.
— Де я помиляюсь? — поцікавився він.
Він весь вкрився червоними плямами, тремтів і блискав очима. Без сумніву, він перебував на межі нервового зриву: стискував щелепи, відбивав ногами чечітку, важко дихав…
— Справа лише у твоїй рані, —відповіла йому Ліра. — Сам ти все робиш як слід, але твоя рука не дозволяє тобі зосередитися. Я не знаю, як із цим упоратися — можна хіба що спробувати екранувати твою руку…
— Як це?
— Ти маєш спробувати водночас робити розумом дві речі. По-перше, тобі слід ігнорувати біль, а по-друге, зачиняти вікно. Я пам'ятаю, як колись, налякана, читала алетіометр — може, я тоді вже призвичаїлася до такого свого стану, не знаю, але все одно відчувала страх. Просто розслаб розум та скажи собі: «Так, рука болить, я знаю». Прикрий її такою собі ширмою.
Віл одразу заплющив очі, його дихання дещо вповільнилося.
— Добре, — промовив він. — Спробую.
І знову в нього все вийшло. Він почав намацувати край, за хвилину відшукав його та зробив те, що казав йому Джакомо Парадізі: защипнув краї вікна. Це виявилося надзвичайно легко, і хлопець на мить відчув усеосяжну радість — вікна вже не існувало. Інший світ було зачинено.
Старий передав Вілові шкіряні піхви, обладнані жорстким роговим каркасом та пряжками, що утримували ніж на місці — адже щонайменший його рух відразу розрізав би найтовстішу шкіру. Віл засунув ніж у піхви та як міг закріпив його пряжками.
— Здається, найважливіше я зробив, — сказав Джакомо Парадізі. — Якби в нас було декілька днів, я розповів би тобі історію магічного ножа, а також історію Гільдії з Башти Ангелів і всю сумну історію цього легковажного та зіпсованого світу. Примари — це наша й тільки наша провина. Вони з'явилися тому, що мої попередники — алхіміки, філософи та взагалі вчені люди — досліджували найглибшу природу речей. Їх зацікавили сили, що втримують разом найдрібніші частинки матерії. Ти маєш уявлення про фізичні сили? Маєш? Так от, це було купецьке місто, місто торговців і банкірів. Ми гадали, що знаємо все про сили притягання й відштовхування — людину притягує багатство, а відштовхує груба сила… Але з цими силами все пішло хибно. Ми розірвали хімічні зв'язки та впустили у світ примар.
— А звідки взялися ті примари? — запитав Віл. — І чому те вікно, крізь яке ми прийшли, залишилося відчиненим? І чи є в моєму світі інші вікна?
— Звідки з'явилися примари, для нас загадка. Може, з іншого світу, може, з темряви космосу — хтозна. Важливим є те, що вони тут є й що вони знищують наш світ. Чи є інші вікна, що ведуть у цей світ? Так, декілька є, адже хранитель ножа може виявити необачність чи забутливість, чи може виникнути така ситуація, коли в нього немає часу зупинитися та зачинити вікно. Щодо того вікна під грабами, крізь яке ти прийшов… Я сам залишив його відчиненим, і це була непрощенна дурість. Я гадав, що зможу заманити у вікно того чоловіка, котрого ви згадували, адже в місті він відразу став би жертвою примар. Але, здається, він надто розумний, щоб купитися на такі хитрощі. Він прагне заволодіти ножем, але, благаю, не дозволь йому отримати його.
Віл і Ліра переглянулися.
— Так от, — вів далі старий, розвівши руками, — я можу хіба що передати тобі ніж та показати, як ним користуватися, а також розповісти, якими були правила, що ними керувалася Гільдія до свого занепаду. По-перше, відчинивши вікно, ніколи не забувай потім його зачинити. По-друге, не дозволяй нікому користуватися ножем — він твій і лише твій. По-третє, ніколи не користуйся ним для ницих цілей. По-четверте, зберігай його в таємниці. Коли й існують інші приписи, я їх забув, а забув я їх тому, що вони не мають значення. Ніж у тебе, й ти його хранитель. Хранитель не повинен бути дитиною, але наш світ гине, і ознака хранителя не дозволяє мені засумніватися в тому, що це саме ти. Я навіть не знаю твого імені. А тепер іди. Найближчим часом я вмру — я знаю, де лежить отрута, і не хочу чекати приходу примар, а вони прийдуть, щойно ніж залишить це місце. Іди!
— Але, пане Парадізі… — почала Ліра, однак той перервав її, енергійно захитавши головою, та продовжив:
— Часу немає. Ти прийшов сюди з якоюсь метою, і не виключено, що ти сам її не знаєш, але її знають ангели, що привели тебе сюди. Ти хоробрий, а твоя подруга — розумна. До того ж відтепер у тебе є ніж. Іди.