— Ні! Все значно гірше! — майже вигукнула дівчинка, і Віл побачив, що вона близька до паніки. — Вона з ним… пані Кольтер, моя мати… я не знаю, як вона опинилася тут, але якщо вона побачить мене, я пропала, Віле! І тепер я знаю, хто він, я згадала, де бачила його — його звати лорд Борі-ель! Я бачила його на вечірці в пані Кольтер в той вечір, коли втекла! Він, мабуть, увесь цей час знав, хто я така…
— Тсс! Якщо ти збираєшся так галасувати, нам не можна тут залишатися.
Ліра судорожно ковтнула та взяла себе в руки, після чого похитала головою.
— Пробач, — прошепотіла вона. — Я хочу залишитися тут та послухати, про що вони розмовлятимуть.
— Тоді тихше…
З коридору долинали голоси. Віл уже знову був у кабінеті, і хоча кожен із них міг торкнутися іншого рукою, вони знаходилися у різних світах — Віл у своєму світі, Ліра в Ситагазі. Побачивши руку хлопця, Ліра взяла її та жестами показала, що слід перев'язати рану. Віл витягнув руку, щоб вона могла це зробити, а сам тим часом сидів навпочіпки за диваном, уважно прислухаючись до того, що відбувалося в будинку.
Кімната освітилася. Віл почув, як сер Чарльз відсилає слугу, входить до кабінету та зачиняє за собою двері.
— Дозвольте запропонувати вам келих токайського, — звернувся Летром до жінки.
Низький та приємний голос відповів йому:
— Це дуже мило з вашого боку, Карло. Я вже багато років не куштувала токайського.
— Сідайте ближче до каміна.
Почулися тихий булькіт вина, дзенькіт графина об край келиха та слова подяки, а потім сер Чарльз усівся на диван, опинившись за декілька дюймів від Віла.
— Ваше здоров'я, Марісо, — промовив він та відсьорбнув вино. — Тепер, гадаю, ви скажете мені, що привело вас сюди.
— Я хочу знати, де ви взяли алетіометр.
— Навіщо це вам?
— Він був у Ліри, а я хочу відшукати її.
— Навіть не уявляю собі, нащо вона вам потрібна. Вона просто огидне дівчисько.
— Нагадаю вам, що вона моя дочка.
— Це робить її ще огиднішою, адже в такому разі вона навмисно опиралася вашому чарівному впливу. Вона не могла стати такою лише з волі випадку.
— Де вона?
— Я скажу це вам, обіцяю, але спочатку ви мусите дещо розповісти мені.
— Якщо зможу, — сказала жінка трохи іншим тоном, який Віл витлумачив як попередження. Голос пані Кольтер буквально п'янив — він заспокоював, був солодкозвучний, мелодійний і вельми молодий. Вілові закортіло побачити, яка вона на вигляд, адже Ліра ніколи її не описувала, а обличчя жінки, яка розмовляє таким голосом, мало бути пречудовим. — Що саме ви хотіли б знати?
— Що замислив Ізраель?
Запала тиша, ніби жінка обмірковувала свою відповідь. Віл подивився крізь вікно на Ліру й побачив, що на її освітленому місяцем обличчі очі стали круглі від страху й що вона кусала собі губи, аби нічого не сказати, та щосили прислухалася до розмови.
Нарешті пані Кольтер відповіла:
— Добре, я скажу вам. Лорд Ізраель збирає армію, маючи на меті завершення тієї війни, що відбулася в небі цілу вічність тому.
— Який романтизм! Утім, у нього, здається, є вельми модерні можливості. Що він зробив із магнітним полюсом?
— Він знайшов спосіб геть усунути бар'єр між нашим світом та іншими. Це спричинило глибокі зрушення в магнітному полі Землі та, мабуть, відгукнулося в цьому та інших світах… Але як ви про це дізналися? Карло, я гадаю, ви маєте відповісти на деякі мої запитання. Що це за світ? І як ви перенесли мене сюди?
— Це лише один із мільйонів світів. Між ними існують проходи, але відшукати їх нелегко. Я знаю з десяток таких, однак місця, в які вони виходять, пересунулися, і причиною цього, очевидно, є дії Ізраеля. Здається, тепер можна пройти прямо з цього світу до нашого, а також до багатьох інших. Раніше був лише один світ, що виступав як перехрестя: усі проходи йшли до нього. Отже, можете уявити собі моє здивування, коли я, пройшовши сьогодні вікном, побачив вас, а також мою радість з того, що виникла можливість привести вас прямо сюди, не наражаючи на ризик перебування в Ситагазі.
— В Ситагазі? А що це?
— Перехрестя. Світ, у якому в мене є інтерес, моя люба Марісо. Але наразі він надто небезпечний, аби можна було відвідати його.
— А чому він небезпечний?
— Небезпечний для дорослих — діти можуть ходити туди вільно.
— Що? Ви мусите розповісти мені про це, Карло! — промовила жінка, і навіть Віл відчув нетерпіння, що її охопило. — Різниця між дітьми та дорослими — це найважливіша річ. На ній ґрунтується вся загадка Пилу! Саме тому я повинна знайти дитину. А відьми знають її справжнє ім'я — я також майже дізналася його від однієї з них, але вона надто швидко вмерла. Я повинна відшукати дитину! Вона звідкись знає таємницю, і я також повинна її знати…