— І ви її знатимете. Цей інструмент змусить її повернутися сюди, можете не сумніватися. А коли вона віддасть мені те, що мені треба, можете брати її. Між іншим, Марісо, розкажіть мені про вашого незвичайного охоронця. Я ніколи не бачив таких солдатів — хто вони такі?
— Люди як люди. Але… Їх піддали певній операції. У них немає деймонів, і тому вони не мають ані страху, ані уяви чи свободи волі, а отже, битимуться доти, доки їх не розірвуть на шматки.
— Немає деймонів? Що ж, це дуже цікаво. Коли ви згодні поділитися одним із них, я можу запропонувати вам невеличкий експеримент. Я хотів би побачити, чи зацікавлять вони примар. Якщо ні, то ми колись зможемо пересуватися Ситагазом.
— Примар? Яких примар?
— Я поясню це вам пізніше, моя люба. Вони є причиною того, що дорослі не можуть відвідувати той світ. Пил — деймони — діти — примари — операція… Так, це цілком може спрацювати. Пригощайтеся вином.
Віл почув у себе за спиною різкий видих — Ліра також помітила мавпу. Хлопець тихо повернувся до неї та прошепотів:
— Повертайся до іншого вікна та проходь крізь нього до саду. Знайди декілька камінців та кидай їх у вікно кабінету. Треба, щоб вони на декілька секунд відвернулися і я міг схопити алетіометр. Після цього повертайся до того вікна та чекай мене.
Ліра кивнула, розвернулася та мовчки побігла по траві. Віл повернувся до розмови в кабінеті. Жінка казала:
— … Ректор Коледжу Джордана — дурний дідуган. Гадки не маю, навіщо він віддав його їй — щоб навчитися хоч якось користуватися ним, потрібні декілька років старанного навчання. А тепер, Карло, ваша Черга. Як ви його знайшли? І де дитина?
— Я побачив, як вона користувалася ним у міському музеї. Звичайно, я відразу впізнав її, бо бачив її на тій вечірці, і зрозумів, що вона, мабуть, знайшла прохід. Потім я подумав, що міг би скористатися ним заради власних цілей. Отже, коли я вдруге зустрів її, то украв прилад.
— Вельми відверто.
— А навіщо соромитися — ми вже давно не діти.
— І де вона зараз? Що вона зробила, коли побачила, що алетіометра немає?
— Вона прийшла до мене — для чого, як я розумію, потрібна неабияка сміливість.
— З цим у неї все гаразд. А що ви збираєтеся з ним робити? Навіщо він вам?
— Я сказав їй, що вона може отримати його назад — за умови, що вона принесе мені дещо, певну річ, яку я не можу здобути самотужки.
— І що це за річ?
— Не знаю, чи ви…
Цієї миті у вікно кабінету врізався перший камінь. Скло із шибки посипалося з гучним дзенькотом, і відразу тінь мавпи зникла зі стіни, а дорослі одночасно різко вдихнули. Пролунав ще один удар, потім ще один, і Віл відчув, як спружинив диван — це підскочив сер Чарльз.
Хлопець різко схопив зі столика алетіометр, кинув його в кишеню та скочив у вікно. Опинившись на траві в Ситагазі, він відразу почав мацати повітря у пошуках невловимих країв вікна, намагаючись при цьому заспокоїтися та зосередитися — адже від жахливої небезпеки його відділяли лише декілька футів повітря.
Почувся вереск — ані людський, ані тваринний, до того ж набагато відразливіший від них, — і Віл зрозумів, що це була та мерзенна мавпа. На ту мить більша частина вікна вже була ним зачинена, але ще залишалася невеличка дірочка на рівні грудей. Раптом у дірці з'явилася вкрита золотавою шерстю лапа з чорними нігтями, і Віл відсахнувся. Слідом за лапою поткнулася морда, гідна иайжахливішого кошмару: оголені гострі зуби та очі, що палали такою зосередженою злістю, що вона вдарила Віла майже як спис.
Ще мить, і потвора пролізла б крізь віконце, і тоді все скінчилося б; але ніж і досі був у Віловій руці, і він інстинктивно підняв його та різонув мавпячу морду — вірніше, те місце, де вона знаходилася, бо тварина встигла вчасно підскочити. Це дало хлопцеві змогу схопити краї вікна та затулити їх.
Його власний світ зник — він був один у залитому місяцем парку Ситагаза, переляканий до нудоти, тремтячий та мокрий від поту.
Проте слід було рятувати Ліру. Віл побіг до вікна, відчиненого ним у кущах, і заглянув туди. Темне листя лаврів та падуба затьмарювало зір, але хлопець відхилив його та проскочив у сад біля будинку Летрома, у затінок під гілками. Розбите вікно кабінету діамантами виблискувало під місяцем.
Він побачив, як з-за рогу будинку вискочила мавпа та якимись котячими рухами поскакала по траві, за нею з'явилися сер Чарльз і жінка. В руці Летрома був пістолет. Жінка у нього за спиною була вродливою до нестями — Віл добре роздивився це у світлі місяця. Її блискучі темні очі випромінювали магію, а струнка постать принаджувала погляд своєї грацією. Але потім вона клацнула пальцями, і мавпа відразу зупинилася та скочила їй на плечі, і тоді хлопець побачив, що ця чарівна жінка та лиховісна мавпа — одне ціле.