Шаман замовк. Його обличчя було мертвотно-блідим та спітніло.
— Це найбожевільніша пропозиція з тих, що я чув за своє життя! — промовив Лі.
Він у збудженні підвівся та почав ходити туди-сюди. Гестер немигаючими очима стежив за ним із лави. Очі Грумана були напівзаплющені, а його деймон сидів у нього на коліні, уважно дивлячись на аеронавта.
— Вам потрібні гроші? — запитав Груман. — Я можу дістати вам золота, зробити це нескладно.
— Чорт забирай, я прийшов сюди не по золото! — вигукнув Лі. — Я прийшов сюди… прийшов подивитися, чи ви живий, бо хотів переконатися в цьому. Що ж, моя цікавість наразі вдоволена.
— Радий це чути.
— Існує ще один аспект цієї справи, — додав Лі та розповів Грутману про нараду відьом на озері Енара й рішення, яке вони ухвалили.
— Розумієте, — закінчив він, — ця дівчинка Ліра… Вона є головною причиною того, що я погодився допомогти відьмам. Ви кажете, що привели мене сюди за допомогою цього персня навахо. Може, так воно і є, а може, й ні. Я знаю лише те, що прийшов сюди, щоб допомогти Лірі. Я ніколи не бачив такої дитини, і якби в мене була дочка, я був би радий, аби вона була бодай наполовину такою сильною, хороброю та доброю. Я чув, що ви знали про якусь річ — я навіть гадки не мав, що вона собою являє, — котра забезпечує захистом того, в кого вона знаходиться. А з того, що ви мені сказали, я доходжу висновку, що це має бути магічний ніж. Отже, такою є моя ціна за перевезення вас до іншого світу, докторе Груман: не золото, а магічний ніж, і я бажаю одержати його не для себе, а для Ліри. Ви повинні присягнутися, що забезпечите її захистом, котрий надає ця річ, і тоді я доправлю вас куди завгодно.
Шаман уважно вислухав його та відповів:
— Добре, пане Скоресбі, я присягаюся. Ви довіряєте моєму слову?
— Чим ви присягаєтесь?
— Назвіть, що хочете. Лі подумав і промовив:
— Присягніться тим, що змусило вас відкинути любов відьми. Гадаю, це найважливіша для вас річ.
Очі Грумана здивовано розширилися. Він сказав:
— Ви влучили в точку, пане Скоресбі. Я радо присяг-нуся цим. Даю вам слово, що зроблю все можливе, щоб Ліра Белаква потрапила під захист магічного ножа. Але попереджаю вас: хранитель ножа виконує свої власні завдання, і не виключено, що внаслідок цього він наразить її на ще більшу небезпеку.
Лі похмуро кивнув.
— Можливо, — погодився він, — але хоч якою примарною є надія на безпеку, я хотів би, щоб дівчинка з цього скористалася.
— Я дав слово. А тепер я маю вирушити до нового світу, а ви маєте відвезти мене.
— А вітер? Здається, ви надто погано себе почуваєте, щоб не звертати увагу на погоду?
— Залиште вітер мені.
Лі кивнув, присів на лаву та знову почав водити пальцями по бірюзовому персню, а тим часом доктор Груман зібрав якісь речі в торбу зі шкіри північного оленя. Вони вийшли на лісову стежку та пішли до селища.
Наближаючись до нього, вони здалека почули голос вождя. Дедалі більше мешканців виходило зі своїх домівок, аби торкнутися руки Грумана, пробурмотіти йому декілька слів та почути у відповідь те, що вигля дало як благословення. Тим часом Лі дивився на небо. Небо на півдні стало чистим, і духмяний вітерець, що задув звідти, ворушив верхівки сосен. На півночі велика ріка, як і раніше, була скута туманом, але вперше за багато днів стало схоже на те, що він колись таки розвіється.
Коли вони досягли скелі, біля якої раніше був причал, Лі поклав торбу Грумана у човен та заправив невеличкий мотор, котрий завівся з першої спроби. Лі відійшов від берега, і вони — шаман на носі та аеронавт біля стерна — полетіли вниз по річці, пронеслися під деревами та так швидко вийшли до Єнісею, що Лі навіть стало боязко за Гестера, котрий, зіщулившись, сидів під бортом. Деймон був досвідченим мандрівником — чому ж він так нервувався?
Допливши до порту в гирлі ріки, вони побачили, що кожен готель, усі мебльовані кімнати, все без винятку вільне житло зайняте солдатами. Навіть не просто солдатами — це були загони Імперської гвардії Московії, найкваліфікованішої та найкраще екіпірованої армії у світі, до того ж кожен її солдат дав присягу завше підтримувати владу Магістрату.