Лі намірявся перед відльотом відпочити — Груман, здається, дуже потребував цього відпочинку, але можливості відшукати вільну кімнату не було.
— Що відбувається? — спитав він у човняра, повертаючи орендований човен.
— Нам це невідомо. Учора сюди прибув полк і реквізував для потреб армії всі квартири, всю їжу та всі кораблі в місті. Якби ви не взяли цей човен, вони забрали б і його.
— А ви знаєте, куди вони прямують?
— На північ, — відповів човняр. — Судячи з усього, невдовзі спалахне нечувана досі війна.
— На північ — це до нового світу?
— Саме так. Далі прибудуть нові загони — це лише авангард. За тиждень у місті не буде зайвого буханця хліба чи галона пального. Вам поталанило, що ви взяли цей човен — ціна на них уже зросла вдвічі…
Сенсу шукати місце для відпочинку не було — навіть якби вони спромоглися його знайти. Стривожений долею своєї повітряної кулі, Лі відразу побіг до складу, в якому він її залишив. Груман тяжко крокував слідом — він почувався кепсько, але все одно не відставав.
Власник складу був зайнятий видачею сержантові гвардії якихось запасних деталей від моторів. Він кинув на них зацікавлений погляд із-за своєї конторки.
— На жаль, кулю реквізували ще вчора, — сказав він. — г У мене не було вибору — ви розумієте, що я маю на увазі?
Гестер клацнув вухами, і Лі зрозумів, на що натякає деймон.
— Ви вже доставили кулю? — спитав він.
— Її збиралися забрати сьогодні.
— Що ж, я забираю її просто зараз — владою, вищою від повноважень Імперської гвардії.
З цими словами Лі показав власнику перстень, котрий він зняв з пальця мертвого скролінга на Новій Земблі. Сержант, що також сидів за конторкою, припинив своє заняття та віддав честь символу Церкви, але попри всю свою дисциплінованість не зміг приховати проблиску здивування, що промайнув у нього в очах.
— Отже, зараз же пришліть декілька людей, аби вони надули кулю, — сказав Лі. — «Зараз» означає негайно. Крім того, мені потрібні продукти харчування, вода та баласт.
Власник складу подивився на сержанта, котрий лише знизав плечима, та побіг займатися повітряною кулею. Лі та Груман тим часом пішли на причал, де стояли баки з пальним — слід було проконтролювати заправлення, а також поговорити наодинці.
— Де ви взяли цей перстень? — поцікавився Груман.
— З пальця мерця. Користуватися ним доволі ризиковано, але в нас не було іншого способу повернути кулю. Як ви гадаєте, сержант щось запідозрив?
— Безперечно, але він знає, що таке дисципліна. Церква для нього вища за будь-які підозри. Якщо він і подасть рапорт, на той час, коли вони зможуть щось вдіяти, ми вже будемо далеко… Я обіцяв вам вітер, пане Скоресбі? Сподіваюся, він вам сподобається.
Небо в них над головами було голубим, а сонце яскраво сяяло. На півночі над морем усе ще нависав схожий на гірський хребет вал туману, проте вітер швидко відганяв його до полюса, і Лі відчув гостре бажання знову опинитися в небі.
Коли куля почала розбухати від газу і її верхня частина з'явилася над дахом складу, Лі оглянув гондолу та особливо ретельно уклав туди обладнання: хто знає, що чекає на них в іншому світі? Він також дбайливо закріпив свої інструменти, в тому числі непотрібний нині компас — його стрілка безладно метушилася по шкалі, — та пристебнув по периметру гондоли мішки з піском.
Коли газовий балон був уже повним і під поривами вітру хилився в бік півночі, весь напружений, мов звір перед стрибком, а аеростат висів на напнутих канатах, що утримували його на землі, Лі віддав власникові складу решту свого золота, допоміг Груману сісти в гондолу та повернувся до людей біля канатів, аби віддати їм наказ відпустити кулю.
Він не встиг цього зробити. З алейки поруч зі складом почувся тупіт чобіт, і пролунав наказ:
— Стій!
Люди біля канатів зупинилися, деякі з них повернули голови в бік голосу, деякі дивилися на Лі. Аеронавт різко гукнув:
— Відв'язуй!
Двоє з людей послухалися, і куля смикнулася догори, але двоє інших дивилися на солдатів, що вибігали з-за рогу будівлі. Їхні канати все ще були обв'язані довкола стовбурів, і куля різко нахилилася вбік. Лі схопився за кільце, о якого кріпилися стропи, і побачив, що Груман і його деймон також учепилися за нього — шаман двома руками, а яструб пазурами. Лі крикнув:
— Відв'язуйте її, кляті дурні! Вона підіймається!
Куля рвонула угору з такою силою, що чоловіки, як вони не намагалися, не могли втримати її. Один із них розв'язав канат, і той ковзнув по швартовому стовбуру, але другий, відчувши, що канат повзе догори, замість того щоб випустити його, інстинктивно за нього схопився. Лі одного разу вже бачив щось подібне — й це було жахливо. Деймон бідолахи, кремезна лайка, завила від болю та страху — куля злетіла в небо, і за п'ять нескінченних секунд усе скінчилося: руки чоловіка ослабли, і він, уже напівмертвий, полетів униз та вдарився об воду.