Поруч у такий самий спосіб оборонявся Віл. Ніж лежав у піхвах у нього на поясі, а сам він колов, рубавт а бив залізним прутом, і хоча декілька дітей впали, на їхнє місце відразу ж з'являлися інші, бо черепиці вже майже не було видно за тими, хто виліз на дах. Потім з'явився хлопець у смугастій футболці. В руках у нього вже не було пістолета — або він загубив його, коли звалилися сходи, або в нього скінчилися набої. Утім, його очі зустрілися з очима Віла, і кожен із них зрозумів, що зараз відбудеться: вони битимуться, і ця бійка буде смертельно жорстокою.
— Іди сюди! — вигукнув Віл, відчуваючи, як його охоплює пристрасне бажання розірвати супротивника на шматки. — Підходь ближче!
Ще мить, і бійка почалася б.
Але тут сталася дуже дивна річ: з неба, розпроставши широкі крила, на них падав великий білий гусак, крякаючи так гучно, що навіть оскаженілі діти на даху почули його та повернулися подивитися, що відбувається.
— Каїсо! — радісно вигукнула Ліра, впізнавши деймона Серафіни Пеккала.
Гусак знову пронизливо крякнув, продовжуючи каменем падати на них згори. За дюйм від хлопця у смугастій футболці він розвернувся та злетів у небо, і той, наляканий, відскочив на край даху. У цю мить інші діти почали стривожено кричати — в небі було щось ще. Побачивши невеличкі чорні силуети, що швидко набли жалися до них на тлі всеосяжної голубизни, Ліра радісно заволала:
— Серафіно Пеккала! Ми тут! Допоможіть нам! Ми тут, у храмі!
Повітря зі свистінням пронизав десяток стріл, потім ще десяток, за ним ще — швидкість стрільби була такою великою, що коли останні стріли злетіли в повітря, перші ще не торкнулися цілі. Стріли гучно за барабанили по даху над галереєю. Вражені та розгублені, діти на даху відчули, як агресивність миттєво залишила їхні серця, поступившись місцем жахливій паніці: хто ці одягнені в чорне жінки в небі? Як це могло статися? Чи вони привиди, чи, може, якийсь різновид примар?
З пхиканням та криками вони пострибали з даху; деякі з них приземлилися невдало і тепер відповзали чи кульгали геть, інші котилися вниз по схилу, подалі від цього небезпечного місця — вони вже були не бандою, а купкою переляканих дітлахів. За хвилину після появи гусака у храмі не залишилося дітей, здатних пересуватися, і було чути лише свистіння повітря в гілках — це кружляли над бельведером відьми.
Віл звів очі та мовчки спостерігав за цим видовищем, надто вражений, щоб щось сказати, але Ліра у захваті підстрибувала та кричала:
— Серафіно Пеккала! Як ви нас відшукали? Дякую вам, дякую вам! Вони б убили нас! Приземляйтеся!
Але Серафіна та її товаришки похитали головами, знову піднялися вище та почали кружляти над храмом. Деймон-гусак розвернувся та полетів до даху, за декілька метрів від черепиці він забив крилами, гальмуючи, та опустився на дах під підвіконням.
— Вітаю, Ліро, — сказав він. — Серафіна Пеккала не може спуститися на землю, так само як й інші відьми. Тут повно примар — будинок оточений більш ніж сотнею цих потвор, і ще більше насуваються по траві. Хіба ти їх не бачиш?
— Ні, жодної!
— Ми вже втратили одну відьму і більше не можемо ризикувати. Ви можете вибратися з будинку?
— Якщо зіскочимо з даху, як ті діти. Але як ви нас підшукали? І де…
— Потім поговоримо. Насуваються нові, ще більші неприємності. Спускайтеся на землю та йдіть до тих дерев.
Віл і Ліра перелізли через підвіконня та по розбитій черепиці обережно наблизилися до ринви, що оперізувала дах. Було не дуже високо, до того ж унизу, на трохи похилій донизу землі росла трава. Першою зістрибнула Ліра, за нею — Віл. Щоб не пошкодити поранену руку, хлопець перекотився через голову — рука знову кровоточила та дуже боліла. Його пов'язка розмоталася та волочилася за ним по траві, і коли він почав намотувати її на руку, поруч із ним приземлився білий гусак.
— Ліро, хто це? — спитала Каїса.
— Його звати Віл. Він піде з нами…
— Чому примари уникають тебе? — звернувся гусак до Віла.
Хлопця вже важко було чимось здивувати, і він просто відповів:
— Я не знаю, ми їх не бачимо. Ні, почекайте! — він підвівся, вирішивши перевірити ідею, що раптом спала йому на думку. — Де вони? — спитав він. — Де найближча з них?
— За десять кроків від тебе, вниз по схилу, — повідомив деймон. — Ближче вони підійти не можуть, це очевидно.