Хосефіна піднесла до очей руку і мовчки витерла сльози, ніби, згадавши дочку, на якусь мить забула про свою ворожість до чоловіка.
Щоб скоріше покінчити з цією тяжкою сценою, Реновалес заговорив сердито й різко. Усе це нісенітниці, вигадки її хворобливої уяви. Вона повинна думати насамперед про те, як вилікуватись, а не про всякі дурниці. До чого ці сльози? їй хочеться видати дочку за отого панича з його автомобілями? Гаразд, хай буде так. Не хочеться? То хай дівчина залишається з ними.
Це її справа, і ніхто перечити їй не збирається. Весілля, так весілля, — хоч і завтра! Він до цього не має. ніякого діла, і з ним зовсім не обов’язково радитися. І годі про це, в нього клопоту досить й без того.
Зрештою Хосефіна пішла зі студії, щоб спокійно виплакатися десь-інде, а він з полегкістю зітхнув, радий, що тяжка розмова позаду.
Лопес де Coca йому подобається. Чудовий хлопець!.. Зрештою це справа Міліти — обрати собі нареченого. Йому нема коли надто заглиблюватися в такі справи. У нього інші турботи.
Переговоривши з майбутнім зятем, Реновалес став залишатися вечорами вдома, щоб надати родинним посиденькам більш-менш патріархального вигляду. Міліта та її наречений розмовляли в кутку вітальні. Котонер блаженно перетравлював ситий обід і весело базікав, силкуючись викликати кволу посмішку на обличчі дружини маестро, що сиділа в іншому кутку й тремтіла від холоду. Реновалес, у халаті, читав газети, заколисуваний атмосферою мирного домашнього вогнища. Побачила б його таким графиня!..
Одного вечора у вітальні пролунало ім’я графині де Альберка. Міліта з дитячою жадібністю перебирала в пам’яті світських дам — друзів їхнього дому, — які неодмінно відзначать її скоре весілля коштовним дарунком.
— Конча не приходить до нас, — мовила дівчина. — Давненько ми її тут не бачили.
Запала важка мовчанка, ніби ім’я графині війнуло на всіх холодом. Котонер щось замугикав крізь зуби, вдаючи, мовби нічого не чув; Лопес де Coca заходився шукати на кришці фортепіано якісь ноти і заговорив про них, намагаючись звернути розмову на іншу тему. Відчувалося, що він теж про все знав.
— Вона не приходить, бо не мав в цьому потреби, — озвалася зі свого кутка Хосефіна. — Твій батько щодня бігає до неї, щоб вона нас не забувала.
Реновалес обурено підняв голову, наче йому перебили приємний сон. Хосефіна дивилася прямо на нього, але без гніву. Як і тієї ночі, коли між ними відбулася тяжка сцена, в очах дружини світилася безжальна зневага. Вона не сказала більше нічого — але в її погляді маестро прочитав:
«Дарма стараєшся, чоловіче. Ти геть схибнувся через ту жінку, ходиш за нею, мов тінь, але вона не для тебе — для інших. Я добре знаю її… І знаю, як тобі там доводиться. Ти зробився посміховиськом для людей! Та й для мене… Як я тебе зневажаю!..»
IV
Весілля Реновалесової дочки з елегантним Лопесом де Coca відбулося на початку літа. Газети присвятили цій події не одну шпальту, оглядачі світського життя розводилися про те, що «слава та блиск мистецтва поєдналися з престижем аристократизму й багатства». Ніхто вже не згадував про прізвисько «Красунчик у маринаді».
Маестро Реновалес не поскупився на витрати. Міліта — його єдина донька, і він видасть її заміж із королівською пишнотою. Щоб увесь Мадрид, уся Іспанія знали про цю подію, щоб і на Міліту впав промінь з ореолу батькової слави.
Список весільних подарунків був довгий. У ньому фігурували всі знайомі маестро: світські дами, високі політичні діячі, славетні митці і навіть особи з королівської родини — кожне зі своїм приношенням. Дарами можна було заповнити велику крамницю. Обидві студії для почесних гостей перетворилися на ярмаркові павільйони з безліччю столів, завалених усякими речами — справжня виставка тканин та коштовностей, яку відвідали всі, навіть давно забуті Мілітині подруги, котрі, бліднучи від заздрощів, приходили її привітати.
Графиня де Альберка також прислала подарунок — коштовний і яскравий. Мабуть, вона не хотіла лишитись непоміченою поміж друзями дому. Навіть доктор Монтеверде подарував якусь дрібничку, хоча ніколи не бачив ні молодого, ні молодої, і ніщо не поєднувало його з цією родиною, крім дружби з маестро.
Вінчання мало відбутися вдома — для цього в одній студії обладнали щось подібне до каплиці. Усі справи, пов’язані зі шлюбною церемонією, взявся залагодити Котонер, щасливий показати, який вплив він має серед духовних осіб.