На згадку про мистецтво римський прелат розпалився і заговорив так красномовно, наче був художником, а не священнослужителем, у словах його бринів захват і глибока переконаність людини, яка весь вік прожила серед прекрасних, майже античних розписів та скульптур Ватикану. «Після бога — немає нічого вищого за мистецтво…» Цими словами прелат дав зрозуміти, що наречена шляхетніша. за багатьох із тих, хто дивиться тепер на неї. Потім він став звеличати її батьків. У високих і зворушливих виразах згадав про узи чистого кохання і християнської вірності, які поєднують Реновалеса та його дружину на порозі старості і які, звичайно, поєднуватимуть їх до самої смерті. Художник опустив голову, боячись зустрітися з глузливим поглядом Кончі. Хосефіна сховала обличчя в мереживо своєї мантильї й глухо ридала. Котонер визнав за доречне тактовно кивати головою на знак схвалення прелатових слів.
Потім оркестр гучно заграв «Шлюбний марш» Мендельсона*. Гості засовали стільцями та кріслами, дами ринули потоком до нареченої і, одна поперед одної, стали її вітати; ті, хто відстав, вигукували свої поздоровлення через голови, намагаючись перекричати тих, що прибігли першими. Знявся такий гамір, аж у ньому потонули звуки духових інструментів та бренькіт струн. Монсеньйор, закінчивши обряд, відразу втратив свою значущість, і гості більше не звертали на нього уваги. Майже ніхто не помітив, як він рушив зі своїми священиками до натурницької. Наречена тільки розгублено всміхалася, опинившись у тісному колі жінок, що обіймали її й цілували. На Мілітиному обличчі застиг вираз подиву. Як усе просто! То вона вже одружена?..
Рангом Котонер побачив Хосефіну. Вона проштовхувалася крізь натовп і шукала когось поглядом. Її обличчя було рожеве від збудження. Інстинкт розпорядника підказав старому художникові, що пахне небезпекою.
— Берись за мою руку, Хосефіно. Ходім ковтнемо свіжого повітря. Тут і задихнутися можна.
Вона взяла Котонера під руку, але замість іти за ним, сама потягла його за собою, пропхалася крізь натовп гостей, що з’юрмилися навколо дочки, і спинилася, побачивши нарешті графиню де Альберка. Обачний друг аж затремтів од страху. Так він і думав: вона шукала суперницю.
— Хосефіно!.. Хосефіно!.. Не забувай — ми на весіллі Кіліти!..
Але його застереження було зайве. Побачивши давню подругу, Конча сама підбігла до неї. «Люба моя! Як давно ми з тобою не бачились! Дай-но поцілую тебе… Ще разочок». І лунко цмокала хирляву жіночку, мов у пориві щирої радості. Хосефіна спробувала була опиратися, але відразу й здалася; звичка та виховання перемогли, і вона тільки всміхалася — сумно й знічено. Навіть сама поцілувала графиню у відповідь, правда, холодно й байдуже. До Кончі в неї не було ненависті. Якби чоловік не упадав за нею, то упадав би за якоюсь іншою; справжня її суперниця, грізна й недосяжна, жила в його уяві.
Щасливі й трохи стомлені від зливи привітань, наречені взялися за руки, пройшли крізь натовп гостей і, під музику тріумфального маршу, зникли.
Оркестр перестав грати, і люди посунули до столів, заставлених пляшками, холодними закусками та солодощами, а навколо розгублено метушилися слуги, не знаючи, що робити, бо безліч рук миттю розхапали тарілки з підрум’яненими біфштексами та ножики з перламутровими колодочками, що лежали біля кожної страви. Після обряду вінчання гості, здавалося, відчули нестерпний голод, і тепер ці чемні й добре виховані люди, усміхаючись, штурхали одне одного ліктями, наступали дамам на шлейфи суконь, а взявши штурмом столи, розпорошилися по студіях — збуджені і веселі, кожен із тарілкою в руках; молоді люди самі хапали зі столів пляшки з шампанським і ходили по залах, наливаючи дамам у келихи. З тактовною безтурботністю гості швидко спустошували столи. Слуги квапливо їх накривали, проте піраміди сендвічів, фруктів і солодощів зменшувались на очах, пляшки миттю зникали. Ляскання корків, що вилітали з пляшок, не вщухало ні на мить.
Реновалес мотався, наче служник, розносив тарілки та келихи знайомим дамам, що сиділи далеко від столів. Сеньйора де Альберка поводилась, як господиня дому, і ганяла художника в усі кінці з безперервними дорученнями.