Місіс Кембл поводилася з ним трохи зверхньо, а Генрі постійно робив компліменти її гострому розуму, захоплено її слухав, адже вперше побачив цю жінку на сцені, коли ще був фактично юнаком. Вона знала, що всі навколо бажають знати, що вона йому говорить, і тому то майже кричала, то стишувала голос до шепоту. Місіс Кембл до когось кивала, із кимось перемовлялася кількома словами, та ні перед ким не зупинялася. Натомість, вона велично рухалася крізь натовп, прямуючи до їхньої ложі, самим лише виразом очей даючи знати, що нікому не вільно до них приєднатись.
За мить до того, як світло почало згасати, Генрі помітив Констанс Фенімор Вулсон, яка сідала на своє місце. Це було типовим виявом її поведінки — не сказати йому, що збирається до театру, хоча вони й бачилися лише кілька днів тому. За весь час, доки вона перебувала в Лондоні, вони разом не відвідали жодного громадського місця. Її самотня поява в добірному товаристві, де ніхто не з’являвся без компаньйона, заскочила Генрі зненацька. Констанс мала стурбований, навіть дещо пошарпаний вигляд і зовсім не була схожою на успішну письменницю з давньої американської родини, котра об’їхала мало не весь світ. Із його ложі вона здавалася компаньйонкою котроїсь із леді чи, може, гувернанткою. Генрі не знав, чи Констанс його помітила.
Доки він спостерігав за історією ревнощів і зрадництва, що розгорталася на сцені, раптом на думку спала інша, більш особиста, версія аналогічних подій. Можна було б дуже легко вдати, що він не бачив Констанс, але, якщо вона його помітила, а, як правило, він це відчував, вона помічала все, і якщо у неї виникне бодай найменша підозра стосовно того, що він уникає її, Генрі знав, наскільки глибоко це її вразить і як болісно, мовчки плекаючи свою образу, Констанс переживатиме та гірко мучитиметься всю лондонську зиму.
В антракті він перепросив місіс Кембл і вийшов із ложі, попрямувавши крізь натовп до партеру, де і знайшов Констанс, котра сиділа на своєму місці, переглядаючи текст «Отелло». Та щойно він опинився поруч і вона подивилася на нього знизу-вгору, Генрі побачив її розгубленість. Констанс, вочевидь, не знала, що робити, а коли він заговорив, виявилося, що вона його не чує. Він усміхнувся і жестами показав їй іти за ним. Торуючи шлях до ложі, Генрі відчував, що місіс Кембл не зводить ворожого погляду з нього та його супутниці.
Коли він знайомив жінок, Констанс мала ще більш самотній вигляд, ніж коли сідала на своє місце на початку вистави. Доки вона намагалася щось сказати місіс Кембл, Генрі зрозумів, що його початкове враження було точним: товаришка, дійсно, занурилась у характерний для її періодів болю стан глибинної самотності та меланхолії, що, здавалося, затьмарили всі її інші якості. Проте, місіс Кембл ніколи не страждала від самотності, тому, варто було їй здогадатися, що Генрі збирається запросити подругу приєднатися до них у ложі, актриса негайно відвернулася від них, утупившись озброєним окулярами поглядом у віддалений кінець глядацької зали.
УПРОДОВЖ НАСТУПНИХ ДВОХ РОКІВ він продовжував бачитися з Констанс і листувався з нею, коли вона жила поза Лондоном. Генрі слідкував за нею здалеку, особливо уважно, коли його сестра Еліс приїхала до Англії, але Констанс тримала його на відстані, бо не хотіла бути для нього тягарем, бодай у чомусь від нього залежати, натомість постійно згадувала про те, що збирається багато працювати та подорожувати, не даючи йому забути про її знамениту незалежність. Йому заборонялося її жаліти, заборонялося дізнатися про неї більше, крім, хіба що пристрасної суперечливості її натури, підкресленої двома неспростовними фактами — Констанс була неймовірно розумною та дуже самотньою.
Слух її погіршився, тому, коли він говорив, їй доводилось уважно стежити за його губами та всім обличчям, аби зрозуміти, про що йдеться. Її лице тепер було стурбованим і серйозним, особливо тоді, коли Генрі розповідав про свої наміри кудись поїхати, а надто коли говорив, що невдовзі може вирушити в подорож. У той час найчастіше він збирався до Італії. Так хотілося швидше закінчити книгу чи серію оповідань і, нарешті, відчути себе вільним. Ці наміри були природною частиною його вдачі, тож Генрі забував про них майже одразу, легко змінював чи взагалі відкидав, ні з ким не радячись, нікого не повідомляючи. Та поступово він почав усвідомлювати, що Констанс, із якою він обговорював свої плани, на самоті ретельно обмірковує кожен із них. Кілька разів Генрі помічав її здивування і навіть помірне роздратування, коли виявлялося, що він змінив думку, не порадившись із нею. Поступово він почав розуміти, що, залишившись на самоті, вона довго розмірковує над усім, що він сказав чи написав. Для Констанс Генрі залишався такою самою таємницею, як і вона для нього, але вона, було схоже, витрачала значно більше сил, аби її розкрити чи бодай наблизитися до розгадки, ніж він коли-небудь міг подумати.