Мати виписувала з листів Вілкі місця, що їх вважала або найбільш інформативними або найбільш повчальними, або найбільш тривожними, і долучала до своїх листів Генрі та Вільяму. У січні Вілкі написав їй про небезпечну лихоманку, що називалася малярією і вразила обидві армії. «Два тижні тому,— писав він,— упродовж лише трьох днів ми поховали двох наших товаришів, і дуже багато злягли хворими на неї». Вілкі, здавалося, нетерпеливилося взяти участь у бойових діях, але й нестримно хотілося додому. Та найбільше з братових листів Генрі запам’яталися його ідеалізм, віра в правильність своїх переконань і готовність за них боротися. Мати виписала з листа Вілкі:
«Я маю чудове самопочуття і відмінний настрій, але тепер і завжди дуже сумую за домом. Якщо до кінця травня ситуація не стане більш обіцяючою, ніж це є зараз, маю величезні побоювання, що ми не побачимо дому, бо уряд, гадаю, додасть до дев’ятимісячного строку трьохсот тисяч військових іще три місяці обов’язкової служби. Яку відповідь можна дати на заклик, що походить із такої високої інстанції і стосується такої важливої справи. За себе скажу, що я готовий залишитись, якщо цього потребує держава, та це буде дуже нелегко, запевняю вас».
Генрі уявив, як мати це пише, обережно виводячи літери. Він підозрював, що якийсь час вона вагалася, бо цей текст дуже чітко показував, як слід розуміти обов’язки. Вона нічого не додала від себе, і Генрі переконав себе в тому, що мати, як і вони з Вільямом, чудово усвідомлює цей стан речей, коли Вілкі та Боб представляють родину Джеймсів на війні.
У ці місяці Генрі дуже мало спілкувався з Вільямом, попри те, що вони тричі на день їли за одним столом. Коли приходив лист від матері, що його, на думку Генрі, Вільям мав прочитати, він просто віддавав його братові без коментарів, і Вільям робив так само. Брати насолоджувались усамітненням і самоаналізом, що чергувалися з перебуванням у гучних компаніях, радо користалися з відсутності втручання батьків у їхнє життя та родинного галасу, а головне, обидва поринули в читання.
Але для Вілкі настав час героїзму, якого йому не судилося пережити вдруге і від якого він так і не видужав. Вілкі зголосився служити офіцером 54-го полку під командуванням полковника Шоу. Його відбуття з Бостона було сповнене слави, і Генрі Джеймс-старший спеціально поїхав до Бостона, щоб подивитися на цю подію. Він спостерігав за парадом із дому Олівера Венделла Холмса-старшого, що сприймалося ним як визначальне явище в історії родини Джеймсів і в історії визволення Америки.
Вільям і Генрі дізналися про це з листа матері. Прочитавши, про батьків приїзд, вони зрозуміли, що й від них чекають присутності на братовому тріумфі, щоб вони особисто засвідчили возз’єднання родини з державою в найбільш доленосний момент. Здавалося, матері й на гадку не спало, що вони можуть не забажати бути присутніми.
Вільям, однак, відразу ж написав матері, що на цей день у нього призначено проведення дуже важливого лабораторного експерименту, що він з усіх сил намагатиметься його перенести, та, якщо раптом йому не вдасться, парад обійдеться без його присутності.
Генрі дочекався наближення дати і написав матері, що його спина знову далася взнаки. Він скаржився на постійний біль і на брак відпочинку та висловлював щире сподівання на те, що до 28-го травня, коли мав відбутися парад, йому стане краще. Власне кажучи, він навіть пообіцяв матері зробити все від нього залежне, аби бути на події і супроводжувати батька в дім доктора Холмса, та, якщо спина болітиме й далі чи йому, все ж таки, погіршає, доведеться їм обійтися без нього. Не перечитуючи, Генрі відіслав листа.