Будинок був по-своєму красивим, і навіть у дечому досконалим. Так вважали усі, навіть ті, хто бачив його лише знадвору. Але його таємницею був сад, схований від очей, усамітнений, багатий на античні рослини, дбайливо та зі смаком доглянутий.
Одразу ж по переїзді Генрі на півставки найняв місцевого садівника Джорджа Ґеммона. Щодня вони недовго обговорювали можливі зміни, що можна було б посадити чи прибрати цієї пори року, та, здебільшого, говорили про те, що цвіте зараз або от-от має зацвісти, про те, як цей рік відрізняється від минулого і скільки роботи можна зробити найближчим часом. У такі хвилини вони обидва уважно й у всіх подробицях оглядали простір, оточений стіною. Генрі подобалося, що Джордж Ґеммон мовчки стоїть перед ним, не вимовляючи зайвих слів, і чекає, коли він вирішить, що настав час повернутися до роботи і сам піде.
Сміти не призвичаїлися до Рая. За ті десять років, що вони служили у Генрі й жили у приміщенні для слуг у його кенсинґтонському помешканні, подружжя мало справу з тими самими крамарями, з незмінним укладом життя. У них було чимало знайомих слуг у найближчих кварталах. Кілька вуличок Кенсинґтона були для них світом, який вони досконало знали, який і був їхнім домом. Місіс Сміт щоранку з поважним виглядом, але і з силуваною сором’язливістю, що її вона, вочевидь, вважала за вияв інтелігентності, вислуховувала вказівки письменника. Коли він працював, від місіс Сміт вимагалося лише мовчки та без зайвого шуму подавати добре приготовану їжу. Іноді, коли Генрі чекав гостей, про це за кілька днів повідомлялося Смітам, і меню детально обговорювалося з кухаркою. Коли ж він був у від’їзді, Генрі не знав, чим займаються слуги, але підозрював, що вони на власний розсуд використовують усю квартиру, розвинувши в собі певні погані звички.
Одначе, коли він був удома, подружжя поводилося тихо, обережно та передбачливо, вочевидь, задоволене своїм наймачем, який, як йому здавалося, був зовсім невибагливим. А коли, пропрацювавши в нього шість років, вони дізналися, що Генрі після смерті сестри виїжджає за кордон, місіс Сміт звернулася до нього з особистим проханням. Пізніше він зрозумів, що перед тим, як наважитися на цей вчинок, між чоловіком і дружиною, напевно, виникло чимало суперечок. Було видно, як місіс Сміт тремтить, висловлюючи своє прохання. Воно було незвичним, і більшість роботодавців, навіть найбільш милостивих, негайно відмовила б, відторгнута, напевно, самою його природою, але Генрі був заскочений гарячковістю кухарчиної промови та її болісною відвертістю. Крім того, він, звичайно ж, розумів її безвихідне становище.
Місіс Сміт сказала, що її сестра має серйозну хворобу та готується до операції. Їй потрібне місце для одужання. Якийсь час пацієнтка не зможе обслуговувати себе, а доглядати за нею нікому. Оскільки містер Джеймс проведе в Італії кілька місяців, а квартира стоятиме порожня, кухарка питала, чи не можна її сестру тимчасово оселити в гостьовій кімнаті, де місіс Сміт зможе за нею доглядати. Звичайно, вона виїде ще до того, як містер Джеймс повернеться.
Генрі був радий, що не почав тягнути з рішенням і не попросив поради в інших. Він усе вирішив тієї ж миті й повідомив місіс Сміт, що, коли вони з чоловіком зможуть за власний рахунок покрити всі витрати, пов’язані з перебуванням її сестри, він не заперечуватиме, але квартира мусить бути порожньою, чистою і тихою, коли він повернеться з Італії. Говорячи все це, Генрі спостерігав за тим, як кухарка намагається опанувати себе, намагається подякувати йому, але й заледве стримується, щоб не побігти до чоловіка з радісною новиною. Вона задкувала і дякувала весь час, доки не досягла дверей, а потім кулею вилетіла з кімнати.
До від’їзду він більше не говорив із місіс Сміт про її сестру. Він поставив свої умови й гадав, що повторювати їх знову буде неделікатно. Крім того, він не хотів знову бачити кухарку в ролі надокучливої прохачки. В Італії він щиро вважав, що ця доброта нічого йому особисто не коштуватиме й усі сліди перебування сестри місіс Сміт зникнуть іще до його повернення.
Однак через два місяці, переступивши поріг власного дому, Генрі виявив, що хвора й досі лишається в його помешканні. Генрі здивувало, що місіс Сміт, яка зустрічала його в передпокої, нічого про це не сказала. Коли він, заледве приховуючи роздратування, попросив містера Сміта передати дружині, що містер Джеймс бажає її бачити у своєму кабінеті, чоловік сприйняв це як належне й не варте хвилювання.
Місіс Сміт, здавалося, мала сміливіший вигляд, ніж коли-небудь до того. Вона стояла перед ним тихо, але цілком володіючи собою. «Так,— сказала жінка,— її сестра досі тут, і у неї рак, тому місіс Сміт чекає, що містер Джеймс порадить їй робити».