— А знаєте що, — впевнено вимовив він. — Ви провидець. Ви мені і скажіть.
Старий чоловік знову зітхнув.
— Я просто, — сказав він, а його рука повільно сповзла вниз вздовж обличчя, — намагався зав’язати розмову. Коли він знову підніс руку до лиця, на його вказівному пальці крутилась маленька Земля. Помилки бути не могло. Це була саме вона. Одним рухом він розвіяв її. Артур був приголомшений.
— Як ви—?
— Не можу тобі сказати.
— Чому? Я стільки пройшов, щоб сюди дістатись.
— Ти не можеш побачити те, що бачу я, бо ти бачиш те, що бачиш ти. Ти не можеш знати те, що знаю я, бо ти знаєш те, що знаєш ти. Те, що знаю і бачу я не можна додати до того, що знаєш і бачиш ти тому, що ці речі різні за своєю природою. Так само я не можу замінити в тобі те, що бачиш і знаєш ти, тому що це буде заміна самого тебе.
— Зачекай-но, мені треба це записати. — сказав Артур, схвильовано порпаючись в кишені в пошуках олівця.
— Можеш взяти копію в космопорті, — порадив старий чоловік. — В них цілі пачки цього добра.
— Оу, — зітхнув розчаровано Артур. — А може у вас є щось більш специфічне для мене?
— Все, що ти бачиш, чуєш чи переживаєш в будь-якому випадку повністю стосується тебе. Ти створюєш всесвіт сприймаючи його, тому все сприйняте у цьому всесвіті буде стосуватися тебе.
Артур поглянув на нього з недовірою.
— І ці слова також можна знайти десь в космопорті? — запитав він.
— Побачиш, — відповів старий.
— В брошурі сказано, — не вгавав Артур дістаючи її з кишені, — що я можу отримати спеціальну молитву, створену з урахуванням моєї особистості і специфічних потреб.
— О, ну так звісно, — зітхнув старий. — Ось тобі молитва. Є олівець?
— Так, — відповів Артур.
— Вона бути звучати так. Записуй: «Захисти мене від знання того, що мені не треба знати. Захисти мене навіть від знання того, що є такі речі знати, про які я не хочу. Захисти мене від знання того, що я вирішив не знати про речі, про які не знаю. Амінь». Оце воно. Це те, про що ти й так бездумно молиш всередині себе, але тепер ти про це знаєш і можеш робити вголос.
— Хммм, — вимовив Артур. — Ну що ж, дяку—
— Є ще одна молитва, яка йде разом з попередньою і не менш важлива, — продовжив старий, — тому краще і її запиши. Про всяк випадок. Ніколи не знаєш напевне. «Боже, боже, боже. Захисти мене від наслідків попередньої молитви. Амінь». Оце і все. Більшість людських проблем виникають тоді, коли люди забувають про останню частину.
— Ви коли-небудь чули про Ставромула Бета? — запитав Артур.
— Ні.
— Ну що ж, дякую за допомогу, — промовив Артур.
— Та нема за що, — відповів чоловік і зник.
Розділ 10
Форд щосили накинувся на двері офісу шеф-редактора і як тільки-но дверна рама вкотре відламалася, звільняючи прохід, він швидко клубком прокотився по підлозі в напрямку розлогого сірого дивану і встановив стратегічну оперативну базу за його спинкою.
Таким принаймні був план. На жаль, сірого дивану на місці не виявилось.
Звідки, думав Форд, обертаючись у повітрі, ховаючись, пірнаючи і біжучи щодуху, щоб сховатися за Харловим столом, у людей ця ідіотська звичка переставляти всі офісні меблі кожні п’ять хвилин?
Навіщо, наприклад, заміняти прекрасний розлогий темно-сірий шкіряний диван тим, що раптом виявилось невеликим танком?
І що це за кремезний хлопчина з переносною реактивною системою вогню на плечі? Може він з головного офісу? Навряд. Це якраз і був головний офіс. Принаймні головний офіс Путівника. А звідки ці хлопці з ІнфініДім Ентерпрайз прийшли Заркуон їх знає. В будь-якому разі там було не дуже сонячно, судячи з їх слимакового кольору і текстури шкіри. А це зовсім неправильно, подумав Форд. Люди зв’язані з Путівником мають походити із сонячних країв.
Насправді, такий хлопчина був там не один, а всі разом вони, здавалося, були озброєні і броньовані трохи занадто, як для начальників, навіть у такі буремні часи.
Звісно, в нього була також купа інших припущень. Він припускав, що ці величезні, грубошкірі, схожі на слимаків хлопці були якимось чином зв’язані з ІнфініДім Ентерпрайз. Форд зрадів, що його припущення виявились не безпідставними, бо ці істоти мали логотипи «ІнфініДім Ентерпрайз» на своїй броні. Йому закрадалась підозра, що це і не ділова нарада. Також йому закрадалась підозра, що ці схожі на слимаків істоти якимось чином знайомі йому. Знайомі, але у незнайомому образі.
Ну що ж, він перебував у кімнаті вже добрих дві з половиною секунди, а тому час уже зробити щось конструктивне. Можна було б взяти заручника. Це було непоганою ідеєю.