Ванн Харл сидів у своєму офісному кріслі, весь напружений, блідий і стривожений. В нього, мабуть, були якісь погані новини, а ще вибух, який щойно пролунав ззаду. Форд скочив на ноги і з розгону схопив його.
Роблячи вигляд, що він хоче зробити старий добрий подвійний залом в лікті, Форд нишком вкинув Кар-Пол-Ід назад до Харлової кишені.
Бінго!
Він зробив те, за чим прийшов. Тепер тільки лишилось вибратися звідси.
— Окей, — почав він. — Я...
Він замовк.
Здоровань з ракетною установкою почав повертатися в бік Форда Префекта і націлювати її на нього, що здалося Форду дуже неввічливим.
— Я... — почав він знову, а потім, піддаючись якомусь раптовому імпульсу, вирішив пригнутись.
З реактивної установки пролунав оглушливий гуркіт і ракета вилетіла з його переднього кінця.
Снаряд промчався пролетів повз Форда і врізався у броньоване скляне вікно, яке від вибуху розлетілося дощем з мільйона друзків. Потужні ударні хвилі прокотилися кімнатою змітаючи стільці, шафу і Коліна геть через вікно.
Гей! Виходить, що вони все-таки не ракетонепробивні, подумав Форд. Хтось має переговорити із людиною відповідальною за них. Він відпустив Харла і спробував знайти шлях для втечі.
Та не все так просто. Його оточили.
Тим часом здоровань із ракетною установкою знову виходив на позицію для нового пострілу.
Форд розгубився і не знав, що йому робити.
— Дивіться, — крикнув він впевненим голосом. Але він був невпевнений на скільки це «дивіться», хай навіть сказане впевненим голосом, мало допомогти йому, враховуючи, що час був не на його боці.
А... та якого дідька, подумав Форд, живемо тільки раз, і стрибнув через вікно. Це принаймні збереже елемент несподіванки на його боці.
Розділ 11
Перше, що Артур Дент має зробити, покірно усвідомив він, то це влаштувати собі життя. Це означало знайти планету на якій це можна зробити. Було б непогано, якби це було місце, де можна дихати, сидіти і стояти не отримуючи гравітаційного дискомфорту. Місце де рівень кислотності в нормі, а рослини не мають наміру тебе вбити.
— Я ненавиджу таке антропне ставлення, — сказав він істоті за столом у Центрі надання порад щодо переселення на Пінтлетон Альфа, — але я б хотів жити в такому місці, де його мешканці виглядають приблизно як я. Ну, ви розумієте. Типу людей.
Дивна істота за столом помахала своїми ще більш дивними частинами тіла і здавалася доволі враженою його бажаннями. Вона витікла і поволі поповзла по підлозі, поглинула стару металеву картотеку, а після потужної відрижки вивергнула із себе потрібну шухляду. Потім висунула кілька блискучих щупалець із вуха, витягла кілька документів із ящика, всмоктала його назад і виблювала всю картотечну шафу назад. Потім вона повернулася назад до стільця своїм липким шляхом і кинула папери на стіл.
— Бачите щось підходяще? — запитала істота.
Артур нервово проглянув кілька неохайних і зіжмаканих листків паперу. Він безумовно був десь на околиці Галактики і, на скільки він міг уявити, десь далеко вліво, якби це було у його рідному всесвіті. У місці, де мала бути його власна планета, натомість був гнилий, занедбаний, залитий дощем і населений головорізами разом із боґхоґами світ. Навіть Путівник по Галактиці для космотуристів тут ледве працював, а тому він ним вже майже не користувався. А ще він скрізь питав чи ніхто не знає бодай щось про Ставромула Бета, але ніхто про таке місце ніколи не чув.
Доступні планети виявилися напрочуд похмурими. Вони мало що могли йому запропонувати, так само, як і він міг мало що дати їм. Артур із жалем зрозумів, що хоча він і прилетів із планети де є автомобілі, комп’ютери, балет та арманьяк він сам не мав уявлення як це все працює. Нічого подібного він не зробить. Навіть, якщо йому дадуть всі знаряддя, то він навряд чи змайструє тостер. Максимум, що він може зробити — це сендвіч. А на такі його навички було небагато попиту.
Артурове серце пішло в п’яти. Це його неабияк здивувало, він думав, що воно вже давно з них вивалилось. Артур на хвильку закрив очі. Як же йому хотілося зараз бути вдома. Як же йому хотілося, щоб його власна планета, справжня Земля, на якій він виріс не була зруйнована. Як же він хотів, щоб нічого з цього ніколи не сталося. Як же він хотів, щоб коли його очі розплющаться він стояв на порозі свого власного будинку у західній Англії, сонце світило над зеленими пагорбами, фургончик листоноші котився доріжкою, у саду цвіли нарциси, а там вдалечині відкривався на ланч паб. Як же він хотів взяти газету із собою до пабу і прочитати її за пінтою гіркого. Як же він хотів розгадати кросворд. Як же він хотів повністю застрягнути на 17 по-горизонталі.