І це була навіть не кульмінація оповіді, тому що в ній не було кульмінацій. Головний герой помер на третині передостаннього розділу книги, а в решті йшлося ще щось про ремонт дороги. Книжка закінчується як обрубана на ста тисячах слів, тому що це був максимальний обсяг книг на Бартледані.
Артур жбурнув книгу через всю хату, продав будинок і поїхав. Він почав подорожувати із дикою невимушеністю: де міг продавав все більше і більше слини, нігтів з рук і ніг, крові, волосся, будь чого, на що був попит, щоб придбати квитки. За гроші виручені від сперми, як виявилося пізніше, він може подорожувати і першим класом. Він вже ніде не зупинявся, а лише існував у герметичних, тьмяних каютах гіперпросторових кораблів, їв, пив, спав, дивився фільми лише інколи зупиняючись у космопортах, аби здати ДНК і спіймати наступний далекомагістральний корабель. Він все чекав і чекав доки трапиться ще один нещасний випадок.
Єдина проблема з тим, щоб змусити правильний випадок трапитися в тому, що він геть і не збирається цього робити. Ось чому він і називається «випадок». Випадок, що стався натомість був зовсім не тим, який він планував. Корабель, на якому він летів, мерехтів у гіперпросторі, перебуваючи між дев’яносто шістьмома точками у просторі одночасно. В одній з них його спіймала неочікувана гравітаційна сила від недослідженої планети і, потрапивши у полон її зовнішнього шару атмосфери, той почав падати пронизливо роздираючи повітря.
Системи корабля протягом всього польоту вниз запевняли, що все повністю чудово і знаходиться під контролем, але коли корабель увійшов у круте піке, розорав півмилі лісу і нарешті вибухнув, перетворившись у киплячу вогняну кулю, то стало зрозуміло, що щось не так.
Вогонь поглинув ліс, осяяв ніч, а потім акуратненько собі згас, тому що незаплановані багаття такого розміру мають узгоджуватися із владою. Протягом короткого часу після того, інші маленькі багаття спалахували то тут, то там від розкиданих уламків корабля, які вибухали коли їм заманеться. Потім і вони затихли.
Артур Дент через абсолютну нудьгу нескінченних міжпланетних перельотів був єдиною особою на борту, яка ознайомилась із правилами безпеки під час польоту і при незапланованому приземленні, а тому був єдиним хто вцілів. Він лежав весь закляклий, поламаний і стікаючий кров’ю у чомусь на зразок пухнастого рожевого пластикового кокону з написом «Приємного дня» надрукованим трьома тисячами різних мов.
Чорна, волаюча, нудотна тиша заповняла його розум. Він знав із покірною впевненістю, що виживе, тому що ще не потрапив на Ставромула Бета.
Після нескінченності з болю і темноти, він раптом зрозумів, що бачить перед собою якісь рухому постаті.
Розділ 12
Форд летів донизу у хмарі осколків скла і уламків стільців. Знову (він не все продумав наперед, а насправді варто було, тоді не довелося б прямо зараз щось вигадувати) намагаючись виграти час. В часи великої кризи, вважав він, вельми корисно побачити своє життя перед очима. Це давало змогу подумати, подивитися на речі з іншої перспективи, а інколи і відшукати необхідний ключик до подальших дій.
Земля наближалася до нього зі швидкістю тридцять футів за секунду, але, подумав Форд, він розбереться з цією проблемою пізніше. Перед цим треба зробити ще одну річ.
А от і воно. Дитинство. Монотонне і нецікаве, переглянуте уже не раз, воно його не цікавило. В голові мелькали спогади. Нудні часи на Бетельгейзе П’ять. Малий Зафод Більброкс. Так, все це вже було. Шкода, що в нього в голові немає чогось типу перемотки вперед. Сьомий день народження. Йому дарують перший рушник. Давай, давай.
Він крутився і вертівся у польоті, а навколишнє холодне повітря розривало легені. А ще треба намагатися не вдихнути скло.
Ранні мандрівки на інші планети. О, заради Заркуона, не життя, а бісова документалка про планети. Перші благання і мольби працювати у Путівнику.
Так.
Ото були деньки. Вони працювали на атолі Бвенеллі, що на Фаналлі ще до того, як ріктанаркали і донкведи все звертлювали. Півдюжини хлопців, трохи рушників, купка дуже складних приборів і, що найголовніше, багато мрій. Ні. Найголовніше фаналланський ром. А якщо бути абсолютно точним, то Ол Джанкс Спіріт — от що було абсолютно найбільш важливою штукою, а потім вже фаналланський ром і пляжі на атолі, де зависали дівчата, але звісно мрії булии важливі також. Що ж з усім цим сталося?