Найкращі шматки м’яса посмажать одразу на фестиваль, який назвали Осінній Хід. Святкування триватиме три дні, протягом яких буде вдосталь наїдків, танців та історій Старого Трешберга про те, як проходило полювання, історій, які він сидів і складав у своїй хижі поки решта селища брали участь у справжньому полюванні.
А потім найнайкращі шматки м’яса доставлять охолодженими Творцю Сендвічів. А Творець Сендвічів буде вправлятися у своїх вміннях, які він приніс від богів, і робитиме вишукані Сендвічі Осіннього Урожаю, і кожен житель з благоговінням з'їсть один або навіть два, готуючи себе до тягот прийдешньої зими.
Сьогодні ж він робив звичайні сендвічі, якщо ці делікатеси виготовлені з такою любов’ю можна було назвати звичайними. Сьогодні його асистента не було, а тому Творець Сендвічів мусив сам завершувати кожен сендвіч. Робив він це з превеликим задоволенням. Власне кажучи, він був задоволений практично всім на світі.
Він різав, він співав. Він акуртано вкладав кожен шматочок м’яса на хліб, обрізав його і складав усе в прекрасну мозаїку. Трохи салату, трохи соусу, ще один шматочок хліба, ще один сендвіч та ще одна строфа із «Yellow Submarine».
— Привіт, Артуре.
Творець Сендвічів мало не відтяв собі пальця.
Заціпенілі селяни спостерігали як жінка рішучим кроком йшла до хатини Творця Сендвічів. Творець Сендвічів був посланий їм Всевишнім Бобом з небес на вогненній колісниці. Так принаймні говорив Старий Трешберг, а Трешберг у таких речах розбирався, як ніхто інший. Так принаймні говорив сам Трешберг — я, мовляв, в таких речах розбираюсь, як ніхто інший, а тому не сперечайтеся, — і залишалося лише беззаперечно йому вірити, бо хто-хто, а Трешберг розбирався...і т.д. і т.п. З таким важко було посперечатися.
Деякі селяни дивувалися, чому Всевишній Боб прислав свій безцінний дар — Творця Сендвічів — у палаючій колісниці замість того, щоб відправити його у тій, що спускається тихенько не знищує половину лісу, наповнюючи його привидами, та щей доволі сильно травмуюючи Творця Сендвічів. Старий Трешберг сказав, що такою була неісповідима воля Боба, а коли його запитували, що значить «неісповідимий» він казав, щоб вони глянули у словнику.
Та в цьому була проблема, бо єдиний на все село словник був у Старого Трешберга, а він нікому його не позичав. Коли його запитували чому ні, то він відповідав, що це не їх справи знати волю Всевишнього Боба, а коли запитували чому знову, він відповідав, тому що він так сказав. Хай там як, але одного разу, коли Старий Трешберг пішов поплавати, хтось заліз в його хатину і знайшов у словнику «неісповідимий». «Несповідимий» значило «незбагненний, таємний, те, чого не можна зрозуміти чи пояснити, а також те, в чому неможливо сповідтися». Таким чином одна таємниця прояснилася.
Але головне, що в них є сендвічі.
Одного дня Старий Трешберг повідомив усім, що Всевишній Боб постановив, що він, Трешберг, має отримувати сендвічі без черги. Селяни запитали, коли саме це трапилося, а Трешберг відповів, що вчора, коли ніхто не бачив.
— Вірте, — виголосив Старий Трешберг, — або горіть у пеклі!
І йому дозволили отримувати сендвічі без черги: це простіше ніж зв’язуватися з ним.
А тепер ще й ця жіка, яка прилетіла бозна-звідки і попрямувала прямо до хатини Творця Сендвічів. Слава про нього звісно поширювалася, хоча важко було сказати куди, оскільки за словами Старого Трешберга, ніяких «куди» не було. Але хай там як, звідки б вона не взялась, можливо з якогось неісповідимого місця, зараз вона тут у хатині Творця Сендвічів. Хто вона така? І хто ця дивна дівчинка, яка стояла на дворі похмуро штурхаючи камінці і всім своїм видом показуючи небажання знаходитися тут? Хіба не дивно, що хтось подолавши весь цей шлях із неісповідимого місця у колісниці, яка очевидно була набагато кращою, ніж та вогненна штуковина, яка принесла їм Творця Сендвічів, навіть не хоче тут знаходитись?
Всі раптом поглянули на Трешберга, але той стояв на колінах, бурмочучи щось і дивлячись у небо. Він намагався не зустрітися ні з ким поглядом, поки не придумає якогось пояснення.