Десяти секунд тиші було зовсім недостятньо для Артура, щоб докорінно переглянути свої погляди на життя і на себе самого в світлі раптової появи абсолютно незнайомої йому дочки, про існування якої він ще вранці зовсім не підозрював. Глибокі емоційні родинні зв’язки неможливо утворити за десять секунд, а от полетіти дуже далеко і надовго можна, але Артур почувався безпомічним, збентеженим та заціпенілим, дивлячись на дівчинку на порозі його хатини, яка втупилася в підлогу.
Врешті-решт він виріши, що немає сенсу вдавати, що він не безпорадний.
Артур підійшов і обійняв її.
— Я тебе не люблю, — прошепотів він. — Вибач. Я тебе навіть ще не знаю. Але я намагатимусь, дай мені кілька хвилин.
Ми живемо в дивні часи.
А ще ми живемо у дивних місцях: кожен у своєму власному всесвіті. Люди, якими ми населяємо наші всесіті, лише тіні цілих весвітів, які стикаються з нашим. Вміти бачити цю божевільну складність нескінченних рекурсій і все одно казати щось типу: «О, привіт Ед! Класна засмага. Як там Керол?» вимагає хороших навичок відфільтровування всього непотрібного, які всі мислячі істоти розвинули для захисту себе від розмірковування над тим хаосом, через який їх несе життя невідомо куди. Тому дайте своїй дитині відпочити, гаразд?
Цитата з «Практичних порад по виховуванню дітей у фрактально-психічно-неврівноваженому Всесвіті».
— Що це?
Артур майже здався. Правду кажучи він не збирався здаватися. Він геть зовсім абсолютно не збирався здаватися. Ні зараз, ні коли-небудь ще. Але якби він був би з тих, хто здався б, то зараз найкращий момент, щоб це зробити.
Не беручи до уваги такі дрібниці, як постійна похмурість та неввічливість, благання піти і пограти у палеозойську еру, скарги на відсутність причин постійної наявності гравітації та крики на сонце, щоб воно перестало переслідувати її, Рендом також використовувала його ніж для м’яса, щоб викопувати камінці і жбурляти їх у пікка, за те що вони на неї так дивляться.
Артур навіть не знав чи на Дамюеллі була палеозойська ера. За словами Старого Трешберга, планету знайшли повністю сформованою в пупі гігантської щипавки одного прикрасного врунділка о четвертій тридцять по полудні, та хоча Артур, досвідчений галактичний турист та відмінник з фізики та географії, мав доволі вагомі сумніви щодо цієї історії, він не збирався витрачати час намагаючись щось довести Старому Трешбергу.
Він гірко зітхнув сівши долі і намагаючись випрямити безнадійно зігнутий ніж. Вона б більше йому подобалася, якби вбила його цим ножем, чи себе, чи обох. Так, батьком бути не легко. Він знав, що ніхто ніколи не казав, що ним бути легко, проте проблема навіть не в цьому, а в тому, що він ніколи не просив бути ним.
Він старався як міг. Як тільки в нього з’являлась вільна хвилинка після благодатного процесу творіння сендвічів, він проводив її з нею, говорив з нею, сидів з нею на пагорбі, спостерігаючи як сідає сонце за долиною, в якій розкинулось селище, намагався вивідати щось про її життя та пояснити їй своє. То була нелегка справа. Зона спільного між ними, не беручи до уваги майже ідентичних генів, була розміром з маленький камінчик. Хоча ні, вона швидше була розміром з Трілліан, на яку в кожного з них були свої точки зору.
— Що це?
Він раптом зрозумів, що вона щось йому розповідала, а він цього не помічав. Чи скоріше не впізнава її голос.
Якщо зазвичай вона зверталася до нього скривдженим або сердитим тоном, то цього разу вона просто питала його про щось.
Він здивовано подивився на неї.
Вона сиділа на стільчику в кутку як звичайно згорбившись: коліна разом, ноги розставлені, темне волосся закривають обличчя, і дивилася на щось в своїх руках.
Артур не без побоювання підійшов до неї.
Її перепади настрою були дуже непердбачуваними і поки що коливалися між різними відтінками кепського. Гіркі докори без попередження змінювалися у неї нападами гострої жалості до самої себе, на зміну яким приходили в свою чергу досить довгі періоди безпросвітного відчаю, що переривалися лише несподіваними спалахами люті по відношенню до неживих об'єктів або пхиканням від того, що вона не може сходити в Електроклуб.
Але на Ламюеллі не було не те що Електроклубів, там взагалі не було ні клубів, ні електрики. Тут були кузня, пекарня, кілька возів і колодязь — ось все, чого на даний момент досягла ламюелланьська наука і техніка. Тому доволі велика кількість припадків люті Рендом були спрямовані на непрохідну відсталість цієї планети.