У плямі світла від ламюелланьського ліхтаря лежав Артурів годинник. Рендом відкрутили його задню кришку за допомогою ножа для масла і всі шестерні, пружинки і важелі безладно валялися на столі.
— Я просто хотіла побачити як він працює, — схлипнула Рендом, — як вони всі припасовані. Мені так шкода! Я не можу скласти їх назад. Вибач, вибач, вибач. Я не знаю, що робити. Я все полагоджу! Справді! Я все полагоджу!
Наступного дня Трешберг ходив по всьому селу і розпинався про Боба і його заповіді. Він спробував навести спокій на Рендом дозволивши її розуму поринути у неісповідиму містерію гігантської щипавки, на що Рендом відповіла, що ніякої гіганстької щипавки не існує, таким чином образивши Трешберга, який раптом став дуже холодним і мовчазним, і сказав, що її викинуть у зовнішню темряву. Рендом відповіла, що нехай, вона якраз там народилася, а наступного дня прибула посилка.
Надто багато подій за такий короткий час, чи не так?
Насправді, посилку доставив якийсь дрон, що впав з неба видаючи різні скрипучі звуки. Із собою він також приніс відчуття, яке поступово поширюватися усім селищем, що це мабуть уже занадто.
В цьому не було вини дрона. Все що йому було потрібно це підпис Артура Дента чи відбиток його пальця, чи кілька лусочок шкіри із шиї і все, він повернеться далі до своєї роботи. Він висів у повітрі в очікуванні, не впевнений чи варто спускатися, коли знизу таке обурення. Тим часом Кірп зловив ще одну рибину з головами на обох кінця, яка при детальному огляді виявилася двома рибинами розрізаними навпіл і зшитими разом, до того ж доволі неакуратно, тому Кірпу не тільки не вдалося відродити інтерес до двоголових риб, він ще й значно підірвав довіру щодо автентичності першої. Лише пікка, здавалося, не сумнівалися в тому, що все ворядку.
Робот нарешті отримав підпис Артур і втік подалі звідси. Артур відніс посилку до хатини, сів і втупився на неї.
— Давай відкриємо! — запропонувала Рендом, чий настрій цього ранку значно покращився через те, що навколо запанувало звичне сум'яття, але Артур похитав головою.
— Чому ні?
— Вона адресована не мені.
— Та ні, тобі.
— Та ні, не мені. Вона адресовна...хм, так, взагалі-то мені, але не мені, а для передачі Форду Префекту.
— Форду Префекту? Тому самому, який...
— Так, — перервав її Артур.
— Я чула про нього.
— Ще б пак.
— Давай все одно її відкриємо. І так нічим зайнятись.
— Навіть не знаю, — сказав Артур, який справді не знав.
Сьогодні зранку, як тільки світало він відніс свої покривлені ножі до кузні, де Стріндер пообіцяв, що зробить все можливе.
Вони спробували зайнятися своїми звичними справами: махати повільними розсікаючими рухами у повітрі, визначати точку балансу, гнучкість і тому подібне, але радість цих занять кудись ділась і Артур з гіркотою відчув, що славні сендвічні деньки підійшли до кінця.
Він схилив голову.
Наступна поява абсолютно нормальних буйволів скоро почнеться, але Артур відчував, що звична святковість полювання і бенкетування будуть цього разу приглушеними і невиразними. Щось змінилось тут, на Ламюеллі, і Артур мав жахливу підозру, що це був саме він.
— Як ти думаєш, що там? — допитувалася Рендом, крутячи посилку в руках.
— Не знаю, — відпові Артур. — Щось погане і тривожне, мабуть.
— Звідки ти знаєш? Обурилася Рендом.
— Тому що все пов’язане з Фордом Префектом веде до чогось ще гішого і більш тривожного, ніж будь-що не пов’язане з ним, — відповів Артур. — Повір мені.
— Ти чимось засмучений, чи не так? — запитала Рендом.
Артур зітхнув.
— Просто почуваюсь трохи нервово і неспокійно, чи щось типу того, — зізнався Артур.
— Вибач, — сказала Рендом і поклала пакунок на місце.
Вона зрозуміла, що дуже засмутить батька, якщо відкриє посилку. Тому, вона зробить це коли він не буде бачити.
Розділ 16
Артур не одразу зрозумів зникнення чого він помітив спершу. Коли він побачив, що одне не на місці, то миттю кинувся до іншого і одразу ж знав, що обоє вони пропали і щось неймовірно погане і з чим буде важко впоратись трапиться.
Рендом не було на місці. Так само, як і посилки.
Весь день він протримав її на полиці, на видноті. Це була вправа на довіру.
Він знав, що для нього як батька напрочуд важливим є показати довіру свої дитині і закласти відчуття довіри і впевненості одне в одному у фундамент їх відносин. В нього було ниюче відчуття, що це може бути ідіотська задумка, але він все одно її здійснив, і звісно виявилося, що так воно і є. Вік живи, вік учись. Або хоча б живи.