Раптом щось впало на землю перед нею. Вона відстрибнула назад впустивши і ліхтарик, і пакунок. Присівши, вона витягнула з кишені свій спеціально загострений камінь.
Штука, яка впала з дерева, почала рухатись. Світло ліхтарика було направлене на неї, і величезна гротескна тінь поволі наближалась до Рендом. Через шелест дощу вона не могла почути тихенький писк і шарудіння. Рендом нахилилася, намацала ліхтарик і направил його прямісінько на таємничу істоту.
В той же момент, за кілька футів збоку приземлилась ще одна істота. Промінь світла несамовито метався від однієї істоти до іншої. Вона підняла руку з каміцем вгору, готова до кидка.
Виявилось, що вони доволі маленькі. Це кут світла робив їх такими страшними і великими. Та не лише маленькі, а й милі і пухнасті. І ще одна зістрибнула з дерева. Вона пролетіла прямісінько через промінь світла, тому її добре можна було роздивитися.
Після преземлення вона повернулася, а потім, як і решта двоє, почала повільно, але невпинно наступати на Рендом.
Та стояла наче прикована. В її руці все ще був на поготові камінь, але поступово до її свідомості дійшов той факт, що істоти, в яких вона була готова кинути камінь насправді були білками. Чи принаймні схожі на них. М’якенькі, тепленькі білкоподібні звірятка продовжували наступ на неї, а тому вона не була впевнена чи вони їй подобаються.
Рендом направила промінь світла одній прямо в очі. Та видала агресивні, повні загрози, скрипучі звуки. В передній лапці вона тримала маленький напівзотлілий шматочок мокрої, рожевої ганічрки. Рендом махнула рукою з камінцем в бік білки, але це не справило ніякого враження на тварину і вона продовжила насуватися зі своєю маленькою мокрою ганчіркою.
Рендом зробила крок назад. Вона не знала, що робити в такій ситуації. Якби це були злі клекоч учі люттю тварюки з блискучими іклами вона б без коливань кинулася б в атаку, але з білками, які ведуть себе так дивно, вона не знала як діяти.
Знову крок назад. Друга білка в цей час робила обхідний маневр з правого флангу. В лапці в неї була чашечка. Не звичайна чашечка, а від жолудя. Третя йшла прямо за нею. Що несла вона? Здається якийсь клаптик мокрого паперу, вирішила Рендом.
Вона відступила ще на крок, перечипилась через корінь дерева і впала на спину.
Перша білка негайно кинулася вперед і з холодною рішучістю в очах, і клаптиком мокрого рожевого рушники напоготові стрибнула їй на живіт.
Рендом спробувала підвестись, але все, що в неї вийшло це сіпнутись на дюйм. Білка на її животі злякано стрепенулася і в свою чергу налякала Рендом. Білка застигла, вчепвшись в її шкіру маленькими лапками через промоклу футболку. Потім повільно, дюйм за дюймом, почала просуватись вверх по ній, зупинилась і простягла їй клаптик ганчірки.
Наче заворожена, вона спостерігала за дивною поведінкою тваринки і її маленькими блискучими оченятами. Вона знову простягла їй ганчірку. Наполегливо скрекочучи, білка знов і знов тикала їй ганчірку аж поки, нервуючись і вагаючись, вона не взяла її з лапок тваринки. Та білка продовжувала пильно дивитись. Рендом й гадки не мала, що робити далі. По обличчю її стікали цівки дощу і бруду, а верхи на ній сиділа білка. Вона витерла трішки бруду з очей шматочком ганчірки.
Переможно пискнувши, білка забрала ганчірку, зістрибнула з неї, підстрибом понеслася у нічну темряву, вибігла на дерево і пірнула у дупло, а там сіла і закурила цигарку.
Тим часом Рендом спробувала відігнати інших білок: із жолудевою чашечкою повною дощової води та зі шматочком паперу. Вона сіла і відсунулась від них.
— Ні! — крикнула Рендом. — Йдіть геть!
Злякавшись білки відстрибнули назад, а потім знову кинулись вперед зі своїми подарунками. Рендом пригрозила їм каменем.
— Геть! — крикнула вона.
Білки знов порозбігалися від жаху. Потім одна підлетіла до неї, сунула їй в руку чашечку і зникла в ночі. Інша постояла секунду, потім поклала шматочок паперу перед нею і також розчинилась у темряві.
Рендом нарешті залишилась сама, трусячись від збентеження. Вона невпевнено звелася на ноги, підняла камінь і посилку, задумалась на хвильку і підняла шматочок паперу також. Він був на стільки розмоклий і пошарпаний, що було важко розібрти чим він раніше був. Здається це якийсь шматочок розважального журналу для пасажирів.
Поки Рендом намагалася зрозуміти що це таке і що це все означає на галявину, де вона стояла, вийшов чоловік, підняв страшного вигляду пістолет і вистрілив в неї.
У двох чи трьох милях за нею Артур відчайдушно дерся вгору на пагорб. Через кілька хвилин після того як він вирушив в дорогу, Артур повернувся додому і взяв ліхтаря. Не електричного. Єдиний електричний ліхтарик забрала Рендом. Цей скидався на штормову лампу: перфорована металева каністра виготовлена Стріндером, в якій знаходився резервуар із паляним з риб’ячого жиру і ґнотик із пучка висушеної трави; огорнутий у напівпрозорий міхур абсолютно нормального буйвола.