Дафф заліз на камінь і сів поруч. Звідти було добре видно їхній червоний будинок.
Він ліг спиною на зігрітий сонцем камінь. Заплющив очі й відчув, як хвилі задоволення котяться його тілом. Іноді варто змерзнути й застудитися, щоб потім мати змогу насолодитися теплом.
— Отже, Даффе, ти повернувся додому?
Втративши щось, а потім знайшовши знову, насолоджуєшся ним більше, ніж до втрати.
— Так, — відповів він.
Її тінь упала на нього.
А коли вони поцілувалися, йому спало на думку — чомусь саме зараз, а не раніше — що жіночі губи, змочені прісною водою, смакують краще, ніж губи, змочені водою морською. Чому? І зробив висновок, що то, мабуть, у слушний момент тіло посилало йому сигнал, що прісну воду пити можна, а солону — ні.
— От і добре. Тож сядемо за стіл вчасно.
— Я встигну повернутися задовго до цього. Мені просто треба забрати подарунок для Юена. Я залишив його в шухляді свого офісу.
— Наскільки я пам’ятаю, йому хотілося мати спорядження таємного агента поліції.
— Так. Є ще одна справа, яку мушу зробити якнайшвидше.
Вона провела пальцем по його лобі й носі.
— Щось трапилось?
— І так, і ні. Я мав би розібратися з цим сто років тому.
— Тоді, — її палець, такий знайомий палець, торкнувся його губ, — тоді я чекатиму тебе тут.
Дафф сів, обпершись на лікті, і глянув на неї.
— Мередіт!
— Що?
— Я кохаю тебе.
— Я знаю, Даффе. Просто ти ненадовго про це забув.
Дафф усміхнувся. Знову поцілував її змочені прісною водою губи і підвівся. Хотів був ще раз пірнути у воду, але зупинився.
— Мередіт!
— Що?
— А Юен сказав тобі, хто переміг у тій бійці?
— А старший комісар не сказав, чому я маю везти їх до клубного будинку? — поцікавився водій.
Тюремний наглядач глянув на в’язку ключів, шукаючи той, що підходив до наступної камери.
— Сказав, що бракує доказів тримати їх далі у слідчому ізоляторі.
— Бракує доказів?! Чорт забирай, усе місто знає, що саме «вершники» отримали дурман у порту. Всім відомо, що саме «вершники» вбили полісмена та його сина. Але мені нецікаво, чому ми їх відпускаємо — бо я вже звик до всілякої туфти, — мені цікаво, чому ми їх відпускаємо не просто так. Коли я перевожу в’язнів, то зазвичай транспортую їх з однієї тюрми до іншої. Проте я не наймався до них таксистом, щоб розвозити по домівках!
— Тут я нічого не можу сказати, — процідив крізь зуби наглядач. — Агов, Шоне! Піднімай свою дупу з ліжка й паняй додому до дружини й доньки!
— Хай живе Макбет! — почулося з камери.
Наглядач похитав головою й обернувся до водія.
— Краще піджени автобус до виходу, а ми тим часом усіх зберемо. З тобою поїдуть двоє озброєних полісменів.
— Навіщо? Хіба цих хлопців не звільнили?
— Старший комісар хоче, щоб їх доправили до пункту призначення без проблем.
— Може, їм на ноги кайдани начепити?
— Інструкціями це заборонено, але роби, як знаєш. Агов! Швидше шнурки зав’язуй, я не збираюся возитися з вами цілий день.
— Невже це правда? Невже повертаються старі добрі часи, як при Кеннеті? — донеслося з номера.
— Хе-хе. Висновки робити ще зарано, але, кажуть, що Макбет рухається у правильному напрямі.
— Його проблема — це не розслідувані вбивства поліцейських. Якщо ви не розв’яжете цю проблему швидко і вправно, то опинитеся в дупі, — зауважив водій.
— Може, й так. Кайт сказав сьогодні по радіо, що Макбет — це катастрофа.
Наглядач іще раз повторив слово «катастрофа» з навмисне гаркавим «р», і водій розсміявся. І мимоволі здригнувся, побачивши татуювання на лобі одного зі звільнених «вершників». «Автобус для перевезення таврованої худоби», — стиха пробурмотів він, а наглядач тим часом підштовхнув чолов’ягу до виходу.
Дафф заскочив до свого кабінету, запхав пакунок із подарунком для Юена в кишеню й хутко подався геть. У криміналістичному відділі йому сказали, що Кетнесс — у фотолабораторії, розташованій в підвальному приміщенні в гаражі. Дафф поїхав ліфтом униз і увійшов до підвалу. Тоді, коли Кетнесс іще орендувала квартиру разом із подругою, Даффу вдалося переконати сторожа, що йому як начальнику антинаркотичного відділу не завадило б мати ключа від гаража, де у криміналістів був тир для балістичних досліджень, хімлабораторія, фотолабораторія для проявлення плівок та виготовлення фотографій місць злочину, а також відкритий майданчик біля гаражних дверей з виходом на вулицю, де вони тримали крупніші об’єкти, — наприклад, автомобілі, які належало оглянути на предмет наявності доказів. Якщо треба було залишитися попрацювати після закінчення робочого дня, з холодного сирого підвалу зазвичай всі переходили до кабінетів на другому поверсі. Цілий рік Дафф та Кетнесс регулярно влаштовували рандеву в підвалі, а крім того, щотижня зустрічалися під час обідньої перерви в номері 323 «Гранд-готелю» як подружжя на прізвище Міттбаум. Хоч як дивно це згадувати, та коли Кетнесс перебралася до квартири на мансарді, Дафф часто з ностальгією згадував оті похапливі побачення.