Сержант вийшов на дорогу і просигналив водієві автобуса зупинитися біля воріт. Впускати всередину не можна було нікого, окрім тих, чия приналежність до клубу не викликала жодного сумніву — таким було нове клубне правило.
Під звуки пісні «Проведемо цю ніч разом» групи «Ролінг Стоунз» звільнені «вершники» юрмою вийшли з автобуса. Хтось просто йшов, хтось пританцьовував, і товариші зустрічали їх біля воріт оплесками й піднятими кулаками, а жінки — обіймами та поцілунками.
— Веселімося! — вигукнув сержант. — Випивка — всередині.
Вигуки і сміх. Усі рушили до клубу. Але сержант став на порозі і ще раз обдивився все довкола. По дорозі віддалявся автобус. Біля воріт — вартові: Чан і ще двоє чоловіків. Довкола — порожні фабричні будівлі, які вони заздалегідь перевірили, щоб ніхто не підглядав за тим, що відбуватиметься в клубі. На заході — небо, де начебто намітився невеликий вільний від хмар блакитний клаптик. Можливо, Свено справді мав рацію: для них починалися кращі часи.
Сержант увійшов до приміщення, відмовився від міцних напоїв і натомість припав до кухля пива. Гулянка, чи не гулянка, а настали серйозні, дуже непрості часи. Він озирнувся. Шон та Бетті несамовито обнімалися й пестили одне одного в кутку, затиснувши поміж себе дитинча, і сержанту подумалося, що, не доведи Господи, життя малюка може знайти свій моторошний кінець, ледве встигнувши початись. Але у світі є багато речей, значно жорстокіших та кривавіших, аніж бути задушеним в обіймах ненаситного кохання.
— Вершники! — вигукнув він. Музику притишили, а розмови вщухли.
— Сьогодні — день радості! І день печалі. Ми не забули наших загиблих. Але всьому свій час: час сумувати і час веселитися, тож сьогодні ми гуляємо! Будьмо!
Пролунали заздравиці; всі підняли бокали. Сержант зробив добрячий ковток пива і витер піну з бороди.
— Це — лише початок, — продовжив він.
— Початок чого? Нової промови? — гукнув Шон, і всі розсміялись.
— Ми втратили кількох людей, вони також втратили кількох людей, — сказав сержант. — Наркотики з Росії спливли з водою під мостом, були й загули. — Цього разу в кімнаті не розсміявся ніхто. — Але, як сказав мені сьогодні чоловік, чиє ім’я ви добре знаєте, «завдяки такому телепню, як новий старший комісар, для нас настали кращі часи».
Знову залунали заздравиці. Сержанту хотілося продовжувати говорити, сказати дещо про клуб, про товаришів та про жертовність. Але він уже й без того забрав надто багато часу та уваги. Ніхто, крім нього, не знав, що просто зараз неподалік за лаштунками чекав своєї черги Свено. Прийшла пора для його грандіозного антре.
— І з цими словами, — продовжив сержант, — дозвольте мені…
Настала драматична пауза, під час якої він почув якийсь звук. Прислухався. То було басовите гарчання вантажівки з потужним двигуном, яка їхала на низькій передачі. Що ж, довкола повно поганих водіїв, які й досі не навчилися їздити як слід.
— … передати слово нашому…
Гарчання раптово перетворилося на ревіння. Сержант почув, як ворота злетіли із завіс. І збагнув, що грандіозне антре відкладається.
Дафф зупинився біля сірого багатоквартирного п’ятиповерхового будинку. Зиркнув на свого годинника. За п’ять четверта. У нього й досі є можливість встигнути на святкування дня народження, хіба що з невеличким запізненням. Він натиснув кнопку дверного дзвінка.
— Піднімайся, — почувся голос Кетнесс у переговірному пристрої.
Після розмови в фотолабораторії Дафф зайшов до бару «Каменярі», всівся в одній з кабінок і випив кухоль пива. Він міг би, звісно, провести цей час, працюючи у себе в кабінеті, якби Макбет не наказав йому залишатися вдома у Файфі. А потім ще один кухоль. Дав собі час для роздумів.
І тепер піднімався сходами не важкими повільними кроками людини, яка йде на ешафот, а моторною й легкою ходою чоловіка, що збирався швидко завершити неприємну справу — і піти далі своїм шляхом. Чоловіка, який збирався повернутися до свого колишнього життя.
Двері квартири були прочинені.
— Заходь, — долетів звідкись голос Кетнесс.
Дафф полегшено зітхнув, побачивши, що вона зібрала на столі у залі всі його речі. Торбочку з косметичними причандалами. Бритву. Дві сорочки, дві пари трусів. Тенісну ракетку, яку придбала, коли вони обоє грали в теніс, але якою він ніколи не користувався. Намисто й перлові сережки. Дафф ніжно погладив прикраси, які він їй купив. Вона їх часто носила.
— Іди сюди, — гукнула вона зі спальні.