— Так, сказав.
— А тобі не здалося дивним, що хлопець із сиротинця має в місті якогось родича? Дядька, скажімо?
— Не кожен родич може… — Макбет нахмурився й на мить замовк. — Ти хочеш сказати, що Дафф і Кетнесс…
— Любий Макбете, мій герою, без пильного жіночого ока ти так і лишився б наївним простаком, бо лише пильне жіноче око здатне помітити, як двоє таємних коханців дивляться одне на одного.
Макбет закліпав очима, вдивляючись у темряву. Потім заплющив очі і, обійнявши Леді, пригорнув її до себе. Як би він вижив без неї?
— Дякую, люба моя. І що б я без тебе робив? Зараз іди спати, а я тим часом накажу Ленноксу негайно перевірити Кетнесс.
— О, він повернувся! — радісно вигукнула Леді.
— Хто?
— Електричний струм. Поглянь — наше місто тепер знов у вогнях.
Макбет розплющив очі й поглянув на її освітлене обличчя. Поглянув на їхні тіла. Вони жевріли червоним у неоновій рекламі «Бакарді», розміщеній на будівлі по той бік вулиці Ощадливості.
— Ленноксе, ти? — Кетнесс уже встигла змерзнути і стукала зубами, стоячи зі схрещеними руками на порозі своєї квартири. — Доброї ночі, полісмене Сейтон.
— Інспекторе Сейтон, — поправив її худорлявий тип і, відсунувши Кетнесс убік, увійшов до квартири.
— В чому річ? — здивувалася жінка.
— Вибач, Кетнесс, такий маємо наказ, — відповів Леннокс. Дафф у тебе?
— Дафф? З якого це дива він має бути в мене?
— А з якого дива ви фактично підтверджуєте це? — відказав Сейтон, заводячи чотирьох озброєних автоматами спецназівців у чорній формі й скеровуючи їх до всіх чотирьох кімнат квартири. — Якщо він тут, то це тому, що ви його переховуєте. Ви знаєте, що його оголошено в розшук.
— Розслабтесь і заспокойтеся, — сказала вона.
— Надзвичайно вдячний за вашу турботу, — в’їдливо кинув Сейтон.
І почав роздивлятися її так, що Кетнесс пожалкувала, що на ній була лише тоненька нічна сорочка. А потім Сейтон посміхнувся, і Кетнесс аж здригнулася. Куточки його рота злегка вигнулися, трохи розкосі очі примружились, і цієї миті він став схожим на змію.
— А чи не намагаєтеся ви нас навмисне затримати? — спитав він.
— Вас затримати? — перепитала Кетнесс, сподіваючись, що Сейтон не помітить в її голосі страху.
— Сер! — озвався один зі спецназівців. — Тут є двері, які ведуть до пожежних сходів.
— Ага! — мовив Сейтон, не зводячи очей з Кетнесс. — Цікаво, дуже цікаво. Отже, коли ми дзвонили вам з вулиці, ви випустили кота через чорний хід, еге ж?
— Аж ніяк, — відказала вона.
— Сподіваюся, вам відомо про покарання за надання поліції неправдивих свідчень? За брехню?
— Я не брешу, полісмене Сейтон.
— Інспек… — хотів був сказати Сейтон, але на мить замовк. І знову посміхнувся своєю зміїною посмішкою. — Ви маєте справу зі спецназом, міс Кетнесс. Свою роботу ми знаємо добре. Наприклад, перед тим як увійти до будівлі, ми вивчаємо її план. — Він підніс до рота свою рацію. — Альфа викликає Марлі. Чи не видно Даффа біля виходу з пожежних сходів?
Коротке шипіння, яке почулося з рації, нагадало Кетнесс далекий-далекий плескіт хвиль на березі моря.
— Наразі не видно, — почулася відповідь. — Умови для гарантованого затримання тут добрі, то чи підтверджуєте ви, що об’єкт можна застрелити на місці? Прийом.
Кетнесс помітила, як в очах Сейтона блиснула жорстокість. Різким голосом він кинув:
— Дафф — небезпечний. Наказ надійшов безпосередньо від старшого комісара, і його слід виконати дослівно.
— Зрозуміло. Кінець зв’язку.
Четверо спецназівців повернулися до вітальні.
— Його тут немає, сер.
— Що, нічого не знайшли?
— Біля дверей до пожежного виходу я знайшов на підлозі ось це, — відповів один зі спецназівців, показуючи тенісну ракетку й коштовності.
Сейтон узяв ракетку і схилився над рукою із прикрасами. Кетнесс здалося, що він принюхується. А потім Сейтон обернувся до неї, тримаючи ракетку руків’ям вперед.
— Завелика палиця для вашої маленької ручки, чи не так, міс Кетнесс? А звідки у вас звичка кидати свої прикраси на підлогу?
Кетнесс випрямилась. Перевела подих.
— Гадаю, це вельми поширена звичка, полісмене Сейтон. Кидати перли перед свинями. Але з часом до декого, на щастя, доходить, що цього робити не варто. Якщо ви закінчили пошуки і кіт на сходах зазнав екзекуції, то я воліла б знову лягти спати. Добраніч, джентльмени.
Вона побачила, як очі Сейтона аж почорніли від злості, як уже розкрився був його рот, та Леннокс поклав руку йому на плече, і він визнав за краще промовчати.