— Що ж, наразі все, — позіхнув Леннокс. — Шабаш, хлопці. Можете кілька годин поспати. Продовжимо завтра.
— А гараж?
— Я ж сказав — шабаш!
— Гараж!
Леннокс знизав плечима.
— Маєте рацію. Це не забере багато часу. Хлопці, їдьте додому, а ми з Сейтоном та Олафсоном перевіримо гараж.
Вони утрьох поїхали ліфтом до підвалу разом зі сторожем, який впустив їх всередину й увімкнув світло.
Поки електричний струм активізував фосфати в флуоресцентних неонових лампах, Ленноксу щось почулось.
— Чуєте? — прошепотів він.
— Ні, — відповів сторож. — Але тут водяться пацюки.
Проте Леннокс все одно засумнівався. То був не шерхіт і не брязкіт, то був якийсь скрип. Подібний до скрипіння черевиків.
— Ці пацюки — справжня чума, — зітхнув сторож. — Ніяк не можемо їх позбутися: тут, у підвалі, це, мабуть, просто неможливо.
У великому підвальному приміщенні не було нічого, крім возика з різним приладдям і Банкового автомобіля «вольво», який стояв біля гаражних дверей, накритий брезентом. Усі п’ятеро дверей у стіні були зачинені.
— Якщо вам треба позбутися пацюків, — відказав Сейтон, знімаючи автомат з запобіжника, — зверніться до мене. Олафсоне, починаємо з лівого боку.
Леннокс дивився на лисого чоловіка, який швидко рушив через кімнату, і Олафсона, що пішов за ним. Одну за одною вони відчиняли двері так, ніби танцювали добре відрепетируваний танок. Сейтон відчиняв, Олафсон заходив з автоматом напоготові і ставав на коліно, а Сейтон проходив повз нього всередину. Леннокс рахував хвилини. Відчував, що ще трохи — і він може запізнитися зі своєю ін’єкцією.
І ось, нарешті, остання кімната. Сейтон натиснув ручку.
— Замкнено! — вигукнув він.
— Так, фотолабораторія замкнена завжди, — пояснив сторож. — Фотографії вважаються важливими доказами. Від цієї кімнати у Даффа ключа немає. Принаймні, я йому не давав.
— Тоді ходімо, — сказав Леннокс.
Опустивши короткі стволи своїх автоматів, до них підійшли Сейтон та Олафсон, а сторож тим часом відчинив вхідні двері.
Нарешті.
Сейтон простягнув руку.
— Ключ!
— Що?
— Ключ від фотолабораторії.
Сторож завагався, глянув на Леннокса, а той зітхнув і кивнув. Сторож витяг ключа з в’язки й дав його Сейтону.
— Що він робить? — запитав сторож, коли Сейтон з Олафсоном пройшли повз «вольво» й підійшли до дверей лабораторії.
— Свою роботу, — невдоволено пробурчав Леннокс.
— Я кажу про його ніс. Схоже, він принюхується до всього, мов тварина.
Леннокс кивнув. І подумав, що не лише йому здавалося, наче Сейтон часом набував обрисів істоти, яку навіть класифікувати було важко. Але нічого людського в тій істоті не було, це однозначно.
Сейтон відчув запах. Його запах. Той самий запах, що був у будинку в Файфі та в квартирі Кетнесс. Дафф або зараз тут, або був нещодавно. Сейтон відімкнув двері й відчинив їх. Олафсон заскочив усередину і припав на коліно. Коли сторож повернув вмикач на вході, то всі лампи в гаражі та бічних кімнатах засвітились, однак в лабораторії все одно було темно. Аякже. Недарма ж фотолабораторію ще називали темницею.
Сейтон увійшов всередину. Сморід хімікатів поглинув запах жертви, тобто Даффа. Він намацав на стіні вмикач, клацнув, але лампочки все одно не засвітились. Мабуть, під час останнього збою електропостачання перегорів запобіжник. Сейтон увімкнув свого ліхтарика. Стіна над столом була затулена фотографіями, що висіли на мотузці. Сейтон присвітив на них ліхтариком. На фото були зображення кинджала із закривавленим лезом та руків’ям. Дафф тут побував. Тепер Сейтон у цьому анітрохи не сумнівався.
— Агов! Виходьте вже! — почувся голос Леннокса.
«Цьому плаксію-альбіносу не терпиться потрапити додому. Наче якась стара примхлива баба, чорти б його забрали», — подумав Сейтон.
— Та вже йдемо, — гукнув він у відповідь, вимикаючи ліхтарика. — Ходімо, Олафсоне.
Сейтон пропустив Олафсона поперед себе. Гучно ляснув дверима. Постояв у темряві, прислухаючись. Аби Дафф подумав, що вони пішли, і розслабився. Націлив автомат на фотографії. Спустив курок. Автомат струсонувся в його руках, і відлуння пострілів оглушливо вдарило Сейтона в барабанні перетинки. Він дав чергу по горизонталі, а потім — по вертикалі, ніби малюючи хреста. Потім знову ввімкнув ліхтарика. Підійшов до продірявлених фото і відсунув їх убік.