— Дякую Даффе, але я пам’ятаю, що заборгував тобі драконову кров. Передай Мередіт вітання і подяку за отой невеличкий флірт.
— Макбете! Сер!
Макбет розплющив очі. Він лежав у ліжку. Отже, все це йому наснилось. Але все ж таки… Чи дійсно тоді прозвучали ці слова — драконова кров? Лоррель. Чи дійсно він їх вимовив?
— Макбете!
Голос долинав з-за дверей спальні і цього разу супроводжувався несамовитим стуком. Він поглянув на годинник, що стояв на нічному столику. Третя попівночі.
— Сер, це Джек!
Макбет перевернувся на інший бік. Він у ліжку сам. Леді біля нього не було.
— Сер, вам треба…
Макбет рвучко відчинив двері.
— Що сталося, Джеку?
— Вона ходить уві сні.
— Ну то й що? Ти ж за нею приглядаєш?
— Цього разу все інакше. Вона… Вам треба подивитися самому.
Макбет позіхнув, увімкнув світло, вдягнув халат і вже зібрався було вийти з кімнати, як його погляд упав на стіл під дзеркалом. Коробка для взуття зникла.
— Ходімо, мерщій! Веди мене, Джеку!
Вони знайшли її на даху. Джек зупинився на порозі відчинених металевих дверей. Дощ припинився, і було чути лише посвист вітру й шум автомобільного потоку, який ніколи не спав. Леді стояла на самісінькому краєчку, спиною до них, освітлена рекламою «Бакарді». Пориви вітру тріпали її тонку нічну сорочку.
— Леді! — гукнув Макбет і хотів був кинутися до неї, але Джек утримав його.
— Психіатр сказав, що її не слід будити, поки вона сновидить, сер.
— Але ж вона може зірватися вниз!
— Вона часто приходить сюди і стоїть саме на тому місці, — пояснив Джек. — Це сомнамбулізм. Психіатр каже, що сновиди рідко завдають собі шкоди, але якщо їх розбудити, то від несподіванки можуть втратити орієнтацію і вбитись або поранитись.
— Чому ніхто не розповів мені, що вона приходить саме сюди? Я був упевнений, що вона прогулюється туди-сюди коридором.
— Леді недвозначно заборонила мені розповідати про те, що вона робить уві сні, сер.
— І що ж вона робить?
— Іноді ходить коридором, як ви й казали. Трапляється, що заходить до туалету й миється там ароматним милом. Інколи вишкрібає руки так, що ті аж червоніють. А потім виходить на дах.
Макбет поглянув на неї. Його кохана Леді. Така незахищена і вразлива в цю вітряну ніч. Така самотня в темряві своєї свідомості — темряві, про яку вона йому розповідала, але до якої не могла його взяти. І він нічим не міг зарадити. Лише чекати і сподіватися, що вона вирішить повернутися до нього з тієї нічної темряви. Така близька і така недосяжно далека.
— А чому ти гадаєш, що вона може сьогодні вчинити самогубство?
Джек здивовано поглянув на Макбета.
— Я не думаю, що вона це зробить, сер.
— То що ж тоді, Джеку?
— Про що ви, сер?
— Що стурбувало тебе настільки, що ти вирішив покликати мене?
Тієї миті місячне сяйво продерло у хмарах прогалину. І Леді ніби за наперед визначеним маршрутом повернулася й рушила до них.
— Ото, сер.
— Господи Ісусе! — прошепотів Макбет, похапливо задкуючи.
Леді тримала в руках якийсь пакунок. Зсунувши з плеча нічну сорочку, вона оголила одну грудь і приклала до неї кінець пакунка. Макбет помітив потилицю немовляти.
І нарахував у ній чотири темних отвори.
— Вона спить? — спитав Макбет.
— Гадаю, що так, — прошепотів Джек.
Вони пішли за нею слід у слід з даху, вниз сходами і повернулися до номера. І наразі стояли біля ліжка, де лежала Леді, накривши ковдрою себе та немовля.
— Може, заберемо його в неї?
— Не треба, — відповів Макбет. — Що поганого може воно зробити? Але я хочу, щоб ти сидів тут і пильнував її всю ніч. Завтра вранці у мене важливе радіоінтерв’ю, і мені потрібно виспатись. Дай мені ключа від якогось іншого номера.
— Звісно, — мовив Джек. — Піду зателефоную й попрошу когось підмінити мене на реєстрації.
Коли Джек пішов, Макбет погладив немовля по щоці. Холодна, заклякла і мертва дитина. Такими були колись і він, і Леді. Але вони спромоглися відродитися, вижити. Ні, Леді спромоглася відродитися самотужки. А йому знадобилася допомога. Від Банко. А до того, в сиротинці, від Даффа. Якби Дафф не вбив Лорреля, то Макбет, мабуть, рано чи пізно вчинив би самогубство. Хоча він і втік із сиротинця, але чотири чорних отвори залишились. Найпростішими і найдоступнішими ліками виявилося вариво. Але йому, принаймні, вдалося вижити. Завдяки отому вилупку Даффу.
Ну, і звичайно ж, завдяки Леді. Яка показала йому, що серця лікуються коханням, а біль — інтимною близькістю. Він погладив її щоку. Щока тепла, гладенька.