— А, ви про це… Мені не хочеться, щоб у людей складалося враження, ніби я їх викликаю на килим.
— Чи означає це, що мене викликали на килим? — запитав Макбет.
Мер розсміявся.
— Ну що ти, Макбете. Я просто хотів подивитися, як ідуть справи. Чи стоїш ти вже твердо на ногах. Бо зараз ми маємо, так би мовити, перехідний період. А зважаючи на те, що сталося протягом останніх кількох днів… — Тортел підвів очі під лоба. — Я побоююся безладу.
— Тобто, ти вважаєш, що він все ж таки був? Безлад?
— Ні, ні, ні. Аж ніяк. Я вважаю, що ти впорався з усім понад будь-які сподівання. Бо ти ж іще новачок у цій грі.
— Новачок у грі, так.
— Отож-бо. А події розвиваються швидко. Ти мусиш реагувати негайно. Коментувати. І при цьому можеш сказати навіть те, про що й не думаєш.
Увійшла Прісцилла, поставила тацю на стіл, налила кави, незграбно вклонилась — і вийшла.
Макбет відсьорбнув кави.
— Г-м-м. Це натяк на радіоінтерв’ю?
Тортел потягнувся до цукерниці, взяв три кусочки, а один поклав до рота.
— Дещо зі сказаного тобою можна тлумачити як критику міськради й мене особисто. І це добре — нам потрібен такий старший комісар, який все називатиме своїми іменами — тут нікому не забороняється висловлювати свої думки. Питання лише ось у чім: чи не прозвучала ця критика трохи гостріше, аніж задумувалася? Що скажеш?
Макбет приклав вказівний палець до підборіддя й задумливо вперся очима у простір перед собою.
— Я не вважаю її надмірно гострою.
— Правильно! Я теж так гадаю. Ти не хотів, щоб вона прозвучала надто гостро. Ми з тобою, Макбете, бажаємо одного й того самого. Добра нашому місту. Щоб усе запрацювало, щоб зменшилося безробіття. З досвіду ми знаємо, що зменшення безробіття спричинить зниження рівня злочинності і вдарить по наркоторгівлі, а отже — і по майнових злочинах. Кількість ув’язнених швидко зменшиться, і невдовзі люди дивуватимуться, як старшому комісару Макбету вдалося досягти того, чого не зміг зробити жоден із його попередників. Тому коли мене, сподіваюся, переоберуть, і я відпрацюю на посаді мера другий термін, настане черга нової людини. І, можливо, тоді городяни відчують, що їм потрібна саме така людина, як старший комісар, якому вдалося досягти таких вражаючих результатів.
— Іще кави? — Макбет долив брунатної рідини в чашку Тортелу так, що вона побігла через край на блюдце. — Знаєте, що полюбляв колись казати мій друг Банко? Цілуй дівчину тоді, коли вона кохає.
— Тобто? — здивувався Тортел, втупивши погляд у своє блюдце.
— Почуття змінюються. Городяни люблять мене зараз. А чотири роки — це надто довго.
— Можливо. Але ти маєш вибрати, за що воювати, Макбете. І вирішити, чи то кидати виклик чинному меру зараз, що, як свідчить історія, рідко приводить до успіху, чи то почекати чотири роки і бути підтриманим на виборах мером, чий термін повноважень завершується, а це часто приводить до успіху, як свідчить історія.
— Такі обіцянки легко давати, а ще легше — порушувати.
Тортел похитав головою.
— Свою політичну кар’єру я побудував на стратегічних альянсах та співпраці, Макбете. Кеннет зробив так, що старший комісар мав (і досі має) більше повноважень, ніж мер, тому я цілком залежний від доброї волі начальника поліції. Повір, я добре усвідомлюю, що порушена обіцянка коштуватиме мені дорого. Ти — чоловік розумний і швидко вчишся, Макбете, але у складній тактичній грі під назвою «політика» тобі бракує досвіду. Миттєвої популярності та кількох хльостких фраз на радіо недостатньо. Моєї підтримки також може виявитися недостатньо, але це все одно більше, ніж ти можеш сподіватися досягти самотужки.
— Ви би не прийшли сюди переконувати мене не кидати вам виклик на майбутніх виборах, якби не вважали мене серйозним суперником.
— Це тобі так здається, — відказав Тортелл, — бо ти ще не маєш достатнього політичного досвіду, аби бачити ширшу картину. А ширша картина полягає в тому, що, коли після виборів ти продовжуватимеш працювати на посаді старшого комісара, а я — на посаді мера, то у нашого міста виникне болісна проблема: конкуренція між двома найвпливовішими людьми, яка унеможливить їхню ефективну співпрацю. І ця конкуренція унеможливить також мою підтримку твоєї кандидатури на наступних виборах. Гадаю, що ти це розумієш.
«Гадаю, що ти розумієш». Сказано поблажливо і зверхньо. Макбет розкрив був рота, щоб заперечити, але думка, яка мала сформувати слова, так і не з’явилась.
— Дозволь мені дати тобі одну пораду, — мовив Тортел. — Не висувай на виборах свою кандидатуру, і тобі не доведеться чекати чотири роки на мою підтримку.