— Кращі умови?
— Кредит.
— Але ж це — незаконно.
— Звісно, вони зробили це неофіційно. В жодному з документів це відображено не буде, а якщо на заклад наїдуть, то вони присягатимуться й божитимуться, що ніякого кредиту не надають.
— Тоді, може, і нам слід зробити те саме?
— Як на мене, то проблема лежить глибше, сер. Ви бачите, як мало людей у барі? А в «Обеліску» — черги. Пиво та коктейлі там дешевші на 30 відсотків, і це не лише збільшує кількість відвідувачів та виручку в барі, а й робить людей менш обачливими в ігровій кімнаті.
— Леді гадає, що ми апелюємо до іншої клієнтури, яка цінує високоякісне обслуговування.
— Людей, які відвідують казино, можна загалом поділити на три групи, сер. Перша — це заповзяті й запеклі картярі, яким начхати на якість килимів та дорогий коньяк. Їм потрібен вправний круп’є й покерний стіл із заїжджими провінційними телепнями, яких можна було би «стригти», і — бажано — кредит. Така група в «Обеліску» є. Друга група — це вже згадана мною сільська публіка, яка зазвичай приходить сюди тому, що ми маємо репутацію справжнього казино. Але з часом вони виявили, що їм більше до вподоби простіша й веселіша гріховна атмосфера «Обеліску». Це люди, які воліють краще пограти в карти, аніж сходити в оперу.
— А опера — це ми?
— Так. Їм хочеться дешевого пива й дешевих жінок. Якщо цього немає, то навіщо тоді вибиратися до міста?
— А остання група?
Джек показав рукою вниз на кімнату.
— Аристократи з вест-енду. Вони не хочуть обертатися в середовищі тих, кого вважають покидьками. Це останні вірні нам клієнти. Наразі. Бо «Обеліск» планує наступного року відкрити нову ігрову кімнату, куди пускатимуть відповідно до дрес-коду, там будуть виші мінімальні ставки, а в барі — дорожчі сорти коньяку.
— Г-м-м. І що ж ти порадиш нам робити?
— Я?! — розсміявся Джек. — Я ж лише адміністратор, сер.
— І круп’є. — Макбет поглянув на стіл для блекджеку, за яким колись зустрілися він, Леді та Джек. — Я хочу спитати у тебе поради, Джек.
— Круп’є просто спостерігає за тим, як люди роблять ставки. Він ніколи не дає порад.
— Добре, тоді послухай, що я тобі скажу. До мене приходив Тортел і повідомив, що не хоче, аби я балотувався в мери.
— А ви збираєтеся це робити, сер?
— Не знаю. Подумував про це і одночасно відкидав цю думку. А потім знову подумував. Особливо після того, як Тортел поблажливим тоном розповів мені, що означає реальна політика насправді. Як ти гадаєш?
— О, я гадаю, що ви були б чудовим мером, сер! Скільки б ви та Леді змогли тоді зробити для нашого міста!
Макбет придивився до сяючого обличчя Джека — щира радість, наївний оптимізм. Він нагадав йому ту людину, якою він сам колись був. І раптом його вразила химерна думка: «От якби я був Джеком-адміністратором!»
— Але в такому разі я багато втрачаю, — продовжив Макбет. — Якщо я не балотуватимуся зараз, то наступного разу Тортел підтримає мене. До того ж він правий, кажучи, що як діючий мер має всі шанси бути переобраним на наступний термін.
— Г-м-м, — мугикнув Джек, чухаючи потилицю. — Дійсно має, якщо перед виборами не станеться скандалу. Такого скандалу, після якого городяни ніяк не зможуть дозволити Тортелу залишитися на своїй посаді.
— Наприклад?
— Леді попросила мене дізнатися про отого молодого хлопця, якого Тортел привозив із собою на звану вечерю.
Мої інформатори повідомили, що дружина Тортела перебралася до їхньої літньої дачі у Файфі, а її місце зайняв отой хлопець. У статевому відношенні він є неповнолітнім. Що нам потрібно, так це конкретний доказ непристойної поведінки. Наприклад, від працівників резиденції мера.
— Та це ж просто фантастично, Джеку! — Від думки про можливість повалити Тортела у Макбета аж щоки розпашілись. — Ми зберемо докази, я попрошу Кайта влаштувати дебати у прямому ефірі, і кину звинувачення в непристойній поведінці просто Тортелу в обличчя! Він до цього буде не готовий. Ну, що скажеш?
— Можливо.
— Можливо? Що ти маєш на увазі?
— Я просто згадав, сер, що ви самі перебралися до домівки бездітного чоловіка у п’ятнадцять років. Тож мер матиме, чим вам відповісти.
Макбет відчув, як кров знову вдарила йому в обличчя.
— Що? Банко і я…?
— Тортел не вагатиметься, якщо ви першим кинете в нього камінь, сер. У коханні та на війні всі засоби допустимі. До того ж ви в такому разі не надто добре виглядатимете, бо вас можуть звинуватити у використанні службового становища для шпигування за мером та його приватним життям.