Сніданок вже подали, і ті члени команди, які були на чергуванні, встигли поснідати. Настав час прибирати зі столу перед тим, як почнуть готувати обід.
Дафф набрав у легені якомога більше не надто чистого повітря й увійшов до їдальні.
За найближчим столом сиділо четверо людей. Їхнім речником був галасливий товстуватий механік з волохатими передпліччями. На ньому була футболка з логотипом Esso, заплямлена мастилом і потом, та кашкет зі смугастими тиграми на емблемі футбольного клубу «Халл Сіті». Говорячи, він шморгав носом перед фразою і після неї, немов проставляючи лапки. А між лапками завжди поміщалося якесь знущання з нижчих за рангом.
— Агов, Спарксе, — гукнув механік так, аби всі здогадалися, що він звертається до молодого хлопця в окулярах, який сидів у кінці столу. — А чом би тобі не попросити нового кухаря розігріти для тебе рибний пиріг? Ти встромив би туди свого маленького прутня і користався б ним, як жіночою піхвою.
Механік шморгнув носом і зареготав. Але решта відбулися вимушеними смішками. Молодий радіотелеграфіст теж натужно всміхнувся і ще нижче опустив голову до тарілки. Механік, якого, як почув Дафф, звали Гатчем, знову шморгнув носом.
— Але, судячи із сьогоднішнього сніданку, навряд чи тобі дістанеться рибний пиріг — я правду кажу, новачку?
Дафф опустив голову, як і радіотелеграфіст. Це було все, що він міг робити, доки корабель не причалить у столиці. Нічим не виділятися, тримати рот на замку, а на обличчі — маску.
— Чому ти мовчиш, кухарю? Оце, по-твоєму, яєчня?
— Щось не так? — спитав Дафф.
— Не так?! — Механік завів очі під лоба й обернувся до решти присутніх. — Цей салага питає мене, що не так з яєчнею. А ось що: ця яєчня виглядає й смакує, як ригачка. Твоя ригачка. З твого позеленілого від морської хвороби підборіддя.
Дафф поглянув на механіка. Той радісно шкірився, лиховісно поблискуючи очима. Дафф колись уже бачив такі очі. У Лорреля, директора сиротинця.
— Вибачте, що яєчня вийшла не такою, як вам хотілося б, — сказав він.
— …не такою, як вам хотілося б, — перекривив його механік і шморгнув носом. — Гадаєш, ти в якомусь шикарному ресторані, чи що? На морі нам потрібен харч, а не лайно. Як ви гадаєте, хлопці?
Чоловіки довкола нього захихотіли на знак згоди, але Дафф помітив, що двоє з них зніяковіло опустили голови. Мабуть, їм не хотілося підтакувати, щоби потім самим не стати мішенями насмішок.
— За обідом чергуватиме стюард, — відказав Дафф, ставлячи на тацю тарілки та картонні пакети з молоком. — Сподіваймося, що тоді буде краще.
— Що не буде кращим, — сказав механік, — так це твій вигляд. У тебе що, воші? Чому в тебе на макітрі весь час отой ковпак? А твоя борода схожа на волосся з жіночого лобка. В чому річ, кухарю? У тебе що, замість обличчя материна піхва?
Механік очікувально озирнувся довкола, але цього разу всі мовчали, втупившись у підлогу.
— У мене пропозиція, — вимовив Дафф, хоча знав, що має мовчати. Обіцяв собі мовчати. — Радист Спаркс може засунути свого прутня тобі під пахву. Щоб він нарешті відчув, що таке справжня піхва, а ти нарешті відчув, що таке справжній прутень.
За столом стало так тихо, що чулося лишень, як Дафф ставив на тацю тарілки з сиром, сосисками та огірками. Цього разу носом ніхто не шмигнув.
— Дозволь мені повторити те, що цікавить тебе найбільше, — продовжив Дафф, ставлячи тацю на стіл. — Ти нарешті відчуєш, що таке справжній прутень. — Слова він артикулював чітко і ясно, щоб ніхто не сумнівався в тому, що саме він сказав. А потім Дафф обернувся до столу. Тим часом механік підвівся й попрямував до нього.
— Зніми окуляри, — сказав він.
— Без них я ні фіга не бачу, — відказав Дафф. — А в них бачу перед собою підара котячого.
Механік відвів назад руку, позначаючи, звідки прилетить удар, і розмахнувся. Дафф зробив крок назад, відсахнувся, а коли чорний від мастила кулак механіка просвистів повз нього, зробив два швидких кроки вперед, вхопив механіка, який втратив рівновагу, за руку, заламав її за спину, вперся в лікоть і додав нападнику поступального руху, швидко вислизнувши вбік. Механік верескнув, мимовільно нахилившись вперед, щоби полегшити болючий тиск на руку, а Дафф тим часом спрямував його прямо у стінку головою. Потім відтягнув механіка назад — і знову гепнув об шпангоут. Загнув руку безпорадного механіка ще вище, знаючи, що, якщо не припинить, то рука зламається. Вереск механіка змінився на виття, і він у відчаї потягнувся іншою рукою до шапки Даффа. Той знову гепнув його головою об стінку — вже втретє. Приготувався був луснути й вчетверте, як раптом почувся голос.