— Гадаю, тут не йдеться про цілу низку можливих порушень, — промовив задумливо Тортел, немовби звертаючись до самого себе. — До того ж, як я вже сказав, до джерел таких чуток дістатися непросто. Це забере певний час.
— Тривалий час, — мовив Макбет.
— Я підготую комісію, повідомивши, що очікується певна інформація, яка може призвести до необхідності закриття казино. А де, до речі, Леді? Пригадується, що вона з Дунканом…
— На жаль, Леді захворіла. Ненадовго.
— Зрозуміло. Передай привіт і побажай їй якнайшвидшого одужання. Мабуть, треба підійти й висловити сім’ї співчуття.
— Ти йди перший. А я слідом.
Макбет дивився, як Тортел протупотів сходами вниз і вхопив руку місіс Дункан обома долонями, дивився, як він ворушив губами, схиливши голову в найглибшому співчутті. Тортел і справді був схожим на черепаху. Раптом йому пригадалося те, що сказав мер. Про чоловіків-утікачів, яких повно на морі.
— Все в порядку, сер? — спитав Сейтон. Він чекав надворі. Сказав, що терпіти не може церков, і це було добре: ті, хто хотів би помститися старшому комісару, навряд чи зайшли б усередину.
— Ми перевірили всі пасажирські судна, які вийшли з міста, — зазначив Макбет, — а чи подбав хтось про перевірку решти суден?
— На предмет «зайців»?
— Так. Або просто людей, які отримали роботу на борту.
— Ні, про це ми не подумали.
— Розішліть детальний опис Даффа всім кораблям, які вийшли з нашого порту, починаючи зі вчорашнього дня.
— Слухаю, сер. — Долаючи одним кроком по дві сходинки, Сейтон зник за рогом.
Мередіт. Мередіт більше не було. Але шрам у його серці існував і досі. Проте Макбет не збирався йти на її похорон. Бо для нього Мередіт не існувало вже давно — так давно, що він уже й забув, якою вона була. Так давно, що вже не пам’ятав, яким був тоді він сам.
Макбет переніс вагу з однієї ноги на іншу і відчув, як тканина тернулась об його стегно, відчув запах мокрої вовни. І мимоволі здригнувся.
27
Дафф стояв у камбузі, роздивляючись чоловіків у їдальні. Вони вже пообідали й тепер сиділи, стиха перемовляючись, підкурюючи цигарки й попиваючи каву. Лише один із них — Гатчінсон — сидів сам-один. Великий, тілесного кольору, пластир на його чолі свідчив тим, хто не був присутнім при сутичці, про той прочухан, якого він вхопив. Гатчінсон вдавав, ніби про щось зосереджено думає, вертячи в руках самокрутку, але актор з нього був нікудишній, тож видно було, що він у повному розпачі.
— Завтра швартуємося, — сказав стюард, підкуривши й собі цигарку і прихилившись до газової плити. — Ти швидко вчишся. Ще на одну ходку лишитися не хочеш?
— Прошу?
— Ще на один рейс не залишишся?
— Ні, — відповів Дафф, — але дякую, що поцікавився.
Стюард знизав плечима. Дафф побачив, як чоловік, що запізнився на обід, пройшов, балансуючи зі своєю тарілкою супу, до столу, де сидів Гатчінсон, підняв голову, побачив механіка і швидко протиснувся до тих, хто сидів за людним столом. Дафф зауважив, що Гатчінсон це помітив: він отетеріло закліпав очима і ще більше зосередився на своїй акторській грі, вдаючи, що йому байдуже.
— Чи не лишилося, часом, учорашніх сирних пирогів?
Дафф обернувся. Це був старший механік; він завмер на порозі з виразом надії на обличчі.
— Зачекай, — відповів Дафф. — Я начебто загорнув учора невеликий шматок. — Він зайшов до холодильної кімнати, знайшов там тарілку, загорнуту у фольгу, і повернувся. Подав її старшому механіку. — Тільки він холодний.
— Це добре, — відповів старший механік, облизуючись. — Я люблю холодні пироги.
— Тут одна штука…
— Яка?
— Гатчінсон…
— Гатч?
— Так. Він якийсь… пригнічений. Мені тут пригадалося те, що сказав учора капітан. Мовляв, Гатчінсон — непоганий механік. Це правда?
Старший механік схилив голову спершу на один бік, а потім — на інший, з ваганням дивлячись на Даффа.
— Так, вельми непоганий.
— Може, варто було б йому це сказати?
— Сказати що?
— Що він — хороший механік.
— А навіщо?
— Як на мене, він зрадіє, почувши похвалу. Йому вона зараз потрібна.
— Не знаю, чи варто це робити. Якщо людей хвалити, то вони просто вимагатимуть більшої платні та додаткових вихідних.
— Коли ви були молодим механіком, чи хтось говорив вам, що ви добре виконуєте свою роботу? Мабуть, старший механік?
— Так, але я дійсно добре виконував свою роботу.
— А ви спробуйте пригадати, наскільки добре ви виконували її насправді.