Леннокс пройшов повз «Берту Бірнам», де Дафф купився на його брехню про суддю зі столиці. Але Геката не повідомив йому, що Макбет убив дружину Даффа та його дітей. Перетинаючи майдан Робітників, Леннокс пришвидшив ходу, наче мав встигнути, перш ніж щось трапиться. Трапиться у ньому самому.
— Макбет зайнятий, — сказав невеличкий на зріст адміністратор казино «Інвернесс».
— Скажіть, що це — інспектор Леннокс. У важливій справі, яка забере лише хвилину.
— Зараз зателефоную, сер.
Чекаючи, Леннокс озирнувся довкола. Він не міг точно сформулювати, чого саме, але чогось у казино явно бракувало. Якогось фінального штриха. Можливо, змінилася сама внутрішня атмосфера; а може, це відчуття з’явилося через те, що якісь не надто добре вдягнені чоловіки надто гучно сміялися, заходячи до ігрової кімнати. Такий тип клієнтури був тут новим.
Сходами спустився Макбет.
— Привіт, Ленноксе.
— Привіт, старший комісаре. Сьогодні в казино багато людей.
— Денні відвідувачі, які перейшли сюди з «Обеліску». Комісія закрила його кілька годин тому. У мене обмаль часу. Може, присядемо?
— Дякую, сер. Я просто хотів поінформувати вас про сьогоднішню зустріч.
Макбет позіхнув.
— Яку зустріч?
Леннокс набрав повні легені повітря. Завагався. Існує мільйон способів, як почати. Тисячі способів сформулювати одне й те саме повідомлення. Сотні перших слів. А варіантів — лише два.
Макбет нахмурився.
— Сер, — гукнув його адміністратор. — Інформація зі столу для блекджека. Просять прислати їм іще одного круп’є. Там уже черга утворилась.
— Іду, Джеку. Вибач, що перервав, Ленноксе. Цим, зазвичай, займається Леді. Тож що ти хотів повідомити?
— Хотів розповісти про одну сьогоднішню зустріч… — Леннокс подумав про свою сім’ю. Про безпечний мікрорайон, де на його дітей не чатує зло. Про університет, в якому вони навчатимуться. Про зарплату, завдяки якій все це стало можливим. А також про «ліві» гроші, які були необхідним додатком до зарплати, аби якось звести кінці з кінцями. Він зробить це не заради себе, він зробить це заради сім’ї, так, саме заради сім’ї. Своєї сім'ї, а не будинку в Файфі…
— Слухаю тебе, Ленноксе.
Парадні двері відчинились.
— Сер!
Вони обидва обернулися. То був Сейтон. Він стояв, важко відсапуючись.
— Ми знайшли його, начальнику.
— Знайшли — кого?
— Даффа. Ви мали рацію. Він перебуває на борту судна, яке вийшло з нашого порту. Теплохід «Глеміс».
— Фантастика! — Макбет обернувся до Леннокса. — Ваше повідомлення почекає, інспекторе. Мушу негайно їхати.
Леннокс так і залишився сидіти, а Сейтон з Макбетом вийшли надвір.
— Вічно зайнятий… — усміхнувся адміністратор. — Кави, сер?
— Ні, дякую, — сказав Леннокс, нерухомо дивлячись у простір. Вже сутеніло, але до наступної ін’єкції залишалося ще кілька годин. Ціла вічність для людини без внутрішнього стрижня. — Втім, мабуть, я все ж таки скористаюся з вашої люб’язності. Принесіть, будь ласка, кави.
28
— Ти куди зібрався? — пошепки спитала Мередіт.
— Не знаю, — відповів Дафф і хотів був погладити її щоку, але не зміг дотягнутися. — Я маю адресу, але не знаю, хто там живе.
— Тоді навіщо туди йдеш?
— Ця адреса була написана якраз перед тим, як загинули Банко та Флінс. Там є слова «безпечний притулок», і якщо вони збиралися втекти, то, може, і мені там буде безпечно. Ось так. Це все, що я знаю, кохана.
— У такому разі…
— Ти де?
— Тут.
— Де це — «тут»? І що ти там робиш?
Мередіт усміхнулась.
— Ми й досі чекаємо на тебе. Сьогодні ж день народження Юена.
— Тобі було боляче?
— Трохи. Але невдовзі біль ущух.
Дафф відчув, як до горла йому підкотився клубок.
— А Юен та Емілі — вони сильно злякались?
— Цсс, любий, не будемо говорити про це зараз…
— Але ж…
Вона затулила йому рота долонею.
— Цсс, вони сплять. Не можна їх будити.
Її рука. Йому було важко дихати. Спробував був прибрати руку, але вона виявилася надто сильною. Дафф розплющив очі.
Над ним у темряві схилилася чиясь постать, яка затулила йому рота рукою. Дафф спробував закричати, але людина виявилася надто дужою. Дафф здогадався, хто це, лише почувши шморгання. Гатчінсон. Він нахилився і прошепотів у вухо: