Минуло вісім днів відтоді, як Дафф уникнув пастки у столиці. Коли Леннокс і Сейтон постали перед Макбетом у його кабінеті, той аж запінився від злості. Коли Макбет вибухнув тирадою про те, яким йолопом його виставили в столиці, то у нього в куточках рота аж слина бульбашками взялася. Кричав, що цього ніколи не сталося б, якби Сейтон та Леннокс спромоглися спіймати Даффа ще тоді, коли той був у місті. Але, як не дивно, Леннокс відчув полегшення, дізнавшись, що Дафф наразі живий і на свободі.
Надворі вже сутеніло, але очі його призвичаїлися. Мабуть, треба було сьогодні вколотися ще раз. Просто для того, щоб пережити оцей конкретний день. А завтра вже все налагодиться.
— Це справді ручна граната, чи все ж таки попільничка?
Леннокс обернувся на голос, що почувся з порога. Там у дивній позі, нахилившись вперед і опустивши по боках руки, наче намагаючись встояти проти сильного вітру, завмер Макбет. Нахиливши голову, він уп’явся в Леннокса своїми неприродно розширеними зіницями.
— Цю гранату кинули в мого діда на Першій світовій.
— Брехня, — весело вишкірився Макбет, заходячи й зачиняючи за собою двері. — Це лише муляж німецької ручної гранати, модель Stielhandgranate-24, а насправді — попільничка.
— Не думаю, що мій дідо став би…
Макбет узяв у Леннокса гранату і почав тягнути за шнурок на кінці руків’я.
— Ні!
Макбет глянув з-під лоба на переляканого керівника антикорупційного відділу, який стиха вичавив із себе:
— Вона в-в-вибухне…
— …і знищить історію про твого діда? — Макбет засунув шнурок назад у руків’я й поставив гранату на стіл. — Це було б неприпустимо, так? І про що ж ви думали, стоячи біля вікна, інспекторе?
— Про корупцію, — відповів Леннокс, ховаючи гранату в шухляду. — Та антикорупцію.
Макбет підтягнув до себе стілець для відвідувачів.
— А що таке корупція насправді, Ленноксе? Чи можна вважати корумпованим відданого своїй справі революціонера, якому платять за те, щоб він проник у нашу державну машинерію? Чи можна вважати корумпованим слухняного, але пасивного службовця, який не робить майже нічого, а тільки отримує свою регулярну й часто незаслужено високу зарплатню в системі, знаючи, що ця система тримається на корупції?
— Сірих зон існує багато, старший комісаре. Як правило, людина сама відчуває, корумпована вона чи ні.
— Тобто, ти хочеш сказати, що вся справа у відчуттях? Макбет сів, і Ленокс, аби не бовваніти над ним, сів також. — Отже, по-твоєму, якщо ти не почуваєшся корумпованим, бо сім’я, яку ти годуєш, залежить від твого доходу, то це означає, що ти справді не корумпований, так? Якщо мотив шляхетний? Тобто якщо йдеться про добро для родини чи для нашого міста, то ми можемо назвати корупцію, скажімо, «прагматичною політикою»?
— Гадаю, що якраз навпаки, — відповів Леннокс. — Як на мене, то коли ти знаєш, що в основі лежить пожадливість і більше нічого, починаєш вигадувати для себе виправдання. А морально обгрунтований злочин виправдань не потребує. І можна не боятися називати його справжніми іменами: корупція, грабунок, вбивство.
— Так ось чим ти займаєшся? Проводиш час у роздумах, — мовив Макбет, узявшись кінчиками пальців за своє підборіддя. — Розмірковуєш, корупціонер ти, чи ні.
— Хто — я? — хихикнув Леннокс. — Йдеться, ясна річ, про людей, які перебувають під нашим слідством.
— Проте ми завжди говоримо про себе. Тому я все одно наполягаю, що люди, потрапивши у скрутне становище, змушені називати власну корупцію іншими іменами. І платня, яку ти отримуєш, використовуючи у власних корисливих інтересах свою посаду, вже називається не «гроші», а «благодійна пожертва». Заради життя. Заради життя твоєї родини, наприклад. Ти мене зрозумів?
— Не знаю, чи… — почав був Леннокс.
— Зараз я наведу тобі один приклад. До одного радіорепортера, відомого своєю чесністю, звертається молодий полісмен, який вважає, що має компромат на старшого комісара, тож хоче зняти його з посади. Але цей підступний полісмен, назвімо його Ангусом, не знає про те, що цей репортер певним чином… е-е-е… пов’язаний зі старшим комісаром. Цей репортер небезпідставно побоюється за свою сім’ю, якщо чинитиме не так, як того бажає старший комісар. Тому репортер повідомляє означеному старшому комісару про крамольні плани підступного молодого полісмена. Репортер обіцяє знову вийти на зв’язок з молодим працівником поліції, а старший комісар наказує репортеру зустрітися з ним там, де їх ніхто не бачитиме і не чутиме. Там, де начальник або його люди зможуть… ну, ти зрозумів, гадаю, продовжувати не варто.