— Жодного повідомлення, жодного телефонного дзвінка, Прісцилло…
— Але ж…
— Не зараз. Пізніше.
— До вас відвідувач.
Макбет різко зупинився.
— Ви когось впустили до мого… — він показав рукою на двері, — впустили… отуди?
— Вона наполягала.
Макбет з розпачем поглянув на секретарку.
— Це — ваша дружина.
— Що?! — ошелешено спитав він. І, застебнувши найнижчий гудзик на своєму піджаку, зайшов до кабінету.
Вона стояла перед його робочим столом, роздивляючись картину на стіні.
— Любий, тобі слід подумати про художнє оформлення свого робочого місця.
Макбет отетеріло витріщився на Леді. На ній була шуба, а під нею — проста й елегантна сукня. Вона явно щойно вийшла з перукарні і мала вигляд спокійної та енергійної людини. Він обережно наблизився до неї.
— Як ти почуваєшся, люба?
— Прекрасно, — відповіла Леді. — Наскільки я розумію, ота картина — це пропаганда, але що хотів сказати її автор насправді?
Макбет очей від неї не міг відвести. Куди поділася та божевільна жінка, яку він бачив іще вчора? Вона щезла.
— Що ти на це скажеш, милий?
Макбет уставився на картину. Придивився до грубих облич робітників.
— Її повісив туди попередник. Я накажу замінити її. Я такий радий, що тобі краще. Ти… ліки приймала?
Леді похитала головою.
— Більше ніяких ліків. Я припинила прийом. Повністю.
— Бо більше не лишилось?
Вона злегка усміхнулась.
— Я побачила, що шухляда порожня. Ти кинув також. — Леді сіла в його крісло.
— Якесь воно тіснувате, правда?
— Так, трохи. — Макбет сів на стілець для відвідувачів. Мабуть, її божевілля було лише лабіринтом, і вона спромоглася знайти з нього вихід.
— Рада, що ти зі мною погоджуєшся. Сьогодні вранці я поговорила з Джеком. Йшлося про ваш план стосовно виборів мера.
— Так, ми придумали план. І що ти скажеш стосовно нього?
Леді надула губи й похитала головою.
— План хороший, але ви забули про одне.
— І про що ж?
— План грунтується на тому, що інформація про стосунки Тортела з отим хлопцем має просочитися якраз напередодні виборів. А потім ти, як людина, що знищила банду Свено, швидко заповниш вакуум, перш ніж люди встигнуть кинути свої бюлетені.
— Так, — з ентузіазмом мовив Макбет. — Продовжуй.
— Проблема в тому, що вакуум вже заповнений. Старий Циммерман оголосив про висунення своєї кандидатури.
— Отой зануда? Та кому він потрібен!
— Може, Циммерману і бракує харизми, але люди добре його знають, а тому добре знають, чого від нього можна очікувати. Люди сподіваються на безпеку і стабільність. А в наші непрості часи безпека і стабільність мають для них першочергове значення. І саме тому мером переоберуть Тортела.
— Невже ти і справді гадаєш, що Циммерман зможе мене здолати?
— Так, — відповіла Леді. — Якщо Тортел не підтримає тебе офіційно як людина, незаплямована скандалом, і якщо ти не розберешся з Гекатою. Треба поєднати перше з другим — і ти станеш непереможним.
Макбет полегшено зітхнув. Вона дійсно вийшла з лабіринту. Вона знову тут, знову з ним.
— Дуже добре, але ж як це зробити?
— Треба висунути Тортелу ультиматум. Він може добровільно зняти свою кандидатуру, пославшись на вік та погане здоров’я, і надати тобі необмежену офіційну підтримку. Або ти сам змусиш його вийти з перегонів, демаскувавши як огидного кнура-збоченця, в результаті чого Тортела заарештують і кинуть за грати. А він добре знає, що стається в тюрмі з педерастами. Маєш вибрати між цими двома варіантами. Вибір, як на мене, неважкий.
— Г-м-м, — мугикнув Макбет, почухавши бороду. — Ми наживемо собі ворога.
— Кого — Тортела? Навпаки. Він добре знається на боротьбі за владу й буде лише вдячний, що ми поставили перед ним таку милосердну альтернативу.
— Дай подумати, люба.
— Тут нема над чим думати, милий. Окрім Тортела, є ще ляльковод Геката. Час його спекатись.
— Не думаю, що це мудре рішення, моя люба. Не забувай, що він — наш гарант і підтримає нас у боротьбі з опонентами.
— Геката ще не озвучив свою ціну за те, що зробив тебе старшим комісаром, — сказала Леді. — Але цей день невдовзі настане. І тоді ти зробиш оце. — Вона підняла лікоть так, наче він був на ниточці, як у ляльки. — А потім — оце, — Леді хвицнула ногою. — Ти ж не хочеш бути маріонеткою Гекати, мій любий? Припинення кампанії проти нього буде вже замало — він вимагатиме все більше й більше, а наприкінці зажадає всього, бо саме так поводяться подібні до нього люди. Тому питання стоїть таким чином: чи хочеш ти, щоб Геката керував містом через тебе? Чи ти, — з цими словами Леді обперлася ліктями об стіл, — волів би бути ляльководом сам? Бути героєм, який спіймав Гекату, і стати мером?