Леннокс не відповів. Він стояв, витріщаючись на дедалі більшу калюжу крові, яка пливла до нього з-під тіла хлопця. Було щось химерно-прекрасне в її формі та кольорах, в її іскристо-червоних барвах, у тому, як вона розтікалася навсібіч, мов надувана повітряна куля. Вони знесли Ангуса на фабричну долівку й зібрали стріляні гільзи. Потім вимили підлогу й видряпали зі стіни першу кулю, яка не влучила в ціль. Спустившись униз, зняли з убитого годинник і золотий ланцюжок із хрестом, а тіло запхали до печі й розпалили її. І почали чекати. Леннокс утупив очі в ринву, яка йшла від днища печі до казана на підлозі. З печі почулося тихе сичання.
— А що відбувається з…
— Воно випаровується, — відповів Сейтон. — При температурі понад дві тисячі градусів усе випаровується або перетворюється на попіл. Окрім металу, який просто плавиться.
Леннокс кивнув, не в змозі відірвати очей від ринви. Там з’явилася сіра тремтлива краплина, немов в оболонці.
— Свинець, — зауважив спокійно Сейтон. — Плавиться при трьохстах п’ятдесяти градусах.
Вони замовкли, чекаючи. Сичання в печі припинилось.
І з’явилася золотава краплина.
— Температура перевищила тисячу градусів, — пояснив Сейтон.
— Що… Що це?
— Золото.
— Але ж ми забрали…
— Це зуби. Почекаймо, поки температура не перевищить тисячу шістсот, на той випадок, якщо в тілі залишилася сталь. А опісля нам доведеться тільки попіл розвіяти. Алло, ти в нормі?
Ленокс кивнув.
— Трохи голова крутиться. Я ще ніколи… мені ще ніколи… не доводилося нікого вбивати. Вам доводилося, тому, гадаю, ви знаєте, як почувається людина, яка зробила це вперше.
— Так, — тихо відповів Сейтон.
Леннокс хотів був спитати, що він відчував, коли вперше в житті вбив людину, але, помітивши лихий блиск в очах напарника, швидко передумав.
32
Макбет стояв на даху казино «Інвернесс», дивлячись у бінокль на схід. У темряві погано видно, але хіба ж то не дим піднімається з цегляної труби на фабриці «Естекс»? Якщо дим, то це означає, що справу успішно завершено. Що вони матимуть у своїх тенетах іще двох людей з руками в крові — Кайта і Леннокса. Кайт може знадобитися під час виборів мера. Якщо крім нього, Макбета, залишиться хоча б одна кандидатура. А Ленноксу невдовзі доведеться шукати нового постачальника дурману. Бо незабаром і Геката з живої людини перетвориться на спогад, на легенду.
Макбет почекав п’ятнадцять хвилин на сходах до туалету в центральному вокзалі, поки не з’явилася Стрега. Насамперед він відмовився від пакетів із «владою», які вона йому принесла, і сказав, що хоче лише передати Гекаті звістку. Він бажає зустрітися з ним якомога швидше, поінформувати про свої подальші плани, а також зробити йому подарунок від себе та Леді на знак їхньої вдячності за все те, що Геката для них зробив. Подарунок, який Гекаті неодмінно сподобається, якщо чутки про його любов до золота є правдивими.
Стрега сказала, що невдовзі передасть йому відповідь. Можливо.
Так, із труби на фабриці дійсно йшов дим.
— Любий, Тортел уже тут.
Макбет обернувся. На порозі стояла Леді. На ній була червона сукня.
— Іду. Я казав, що ти маєш чудовий вигляд?
— Казав. І, бачу, казатимеш сьогодні ще не раз. Тому давай говоритиму я, щоб усе йшло за планом.
Макбет усміхнувся. Так, вона й справді повернулася з темряви.
В ігровій кімнаті та ресторані було так багато відвідувачів, що їм довелося проштовхуватися до ігрового столу, встановленого в окремій маленькій кімнаті в кінці ресторану, де на них уже чекав Тортел.
— Ти сьогодні сам? — поцікавився Макбет, тиснучи мерові руку.
— Молодь сьогодні іспити складає, — усміхнувся Тортел. — За дверима така черга!
— Ще із шостої години, — мовила Леді, сідаючи поруч. — У нас так багато відвідувачів, що мені довелось умовляти нашого Джека знову виступити в ролі круп’є.
— І це свідчить про те, що в нашому місті достатньо місця для двох казино, — зазначив Тортел, помацавши свою краватку-метелика. — Ви ж знаєте, як сердяться виборці, коли їм не дозволяють циндрити їхні гроші.
— Цілком згодна, — Леді жестом покликала офіціанта. — Як сьогодні успіхи у нашого мера, Джеку?
— Наразі зарано казати, — відповів зі свого робочого місця Джек, убраний в червону уніформу круп’є. — Іще карту, пане мере?
Тортел поглянув на свої дві карти.
— Хто не ризикує, той не п’є шампанського. Я правильно кажу, Леді?