— Ще й як правильно! Саме тому я вирішила розповісти вам про консорціум, який хоче вкласти капітал і не лише викупити «Обеліск», а й оновити його та відкрити знову як одне з найбільш привабливих казино нашої країни. Звісно, існує певний фінансовий ризик, зважаючи на підмочену репутацію «Обеліску», але ми готові довіритися новому власнику й оновленому профілю цього казино.
— Ви кажете «ми готові», Леді?
— Так, саме «ми», бо я також у тому консорціумі. Разом з Яновичем, інвестором на ринку нерухомості зі столиці. Як ви вже зазначили, інтереси міста вимагають, щоб «Обеліск» знову запрацював. Лишень подумайте про податкові надходження з інших округів нашої країни, які зможе забезпечити «Обеліск»! Тож коли ми за кілька місяців відкриємо оновлене розкішне казино, воно перетвориться на туристичну принаду. Люди зі столиці їхатимуть до нашого міста, щоб пограти в азартні ігри, Тортеле.
Мер поглянув на карту, яку йому здав Джек, і зітхнув.
— Схоже, що сьогодні — не мій вечір.
— Він все ще може стати вашим, — мовила Леді. — Ще не всі акції консорціуму розкуплені, тому ми вас теж вважаємо потенційним інвестором. Бо ж вам потрібне якесь джерело доходів після того, як скінчиться ваша каденція?
— Інвестором? — розсміявся Тортел. — На жаль я як мер не маю ані законної можливості, ані відповідних грошей, щоб викупляти цінні папери компаній, тож у разі майбутнього розпродажу акцій доведеться обійтися без мене.
— Сплатити за акції можна у різний спосіб, — зазначила Леді. — Наприклад, наданими послугами.
— І що ж ви пропонуєте, моя прекрасна герцогине?
— Хочу, щоб ви публічно підтримали Макбета на виборах мера.
Тортел глянув на свої карти.
— Я ж уже пообіцяв, що підтримаю, і всі добре знають, що свої обіцянки я виконую.
— Йдеться про нинішні вибори.
Тортел відвів очі від карт і поглянув на Макбета.
— Нинішні вибори?
Леді поклала свою долоню на руку мера і прихилилася до нього.
— Так, саме на нинішніх, бо ви не будете балотуватись.
— Як це — не буду? — закліпав очима мер.
— А так: ви спершу заявили, що будете, а потім передумали.
— А чому це?
— Тому, що здоров’я ваше не в найкращому стані, а робота мера потребує людини молодої та енергійної. Людини майбутнього. А коли ви перестанете бути мером, то матимете можливість приєднатися до консорціуму, який фактично стане монополістом у нашому місті і, на відміну від тих карт, які ви тримаєте наразі в руках, зробить вас дуже багатою людиною.
— Але ж я не збираюся…
— Ви порекомендуєте електорату обрати Макбета своїм наступником, бо він — людина з народу, яка працюватиме для народу і народними потребами буде керуватися. А ще тому, що він здолав Свено та Гекату, продемонструвавши, що у нього слова не розходяться з ділом.
— Гекату?
— Тут ми з Макбетом дещо забігаємо наперед, але Геката, запевняю уже мрець. Ми збираємося викликати його на зустріч, з якої він не повернеться живим. Це — обіцянка, а мене знають як людину, яка свої обіцянки виконує, мій любий мере.
— А якщо я не погоджуся на цю акціонерну угоду? — спитав мер, виплюнувши два останніх слова, мов гнилі виноградини.
— Тоді на вас чекає ганьба.
Тортел відсунув свого стільця і взяв двома пальцями одне зі своїх підборідь.
— Що іще ти хочеш мені сказати, жінко?
— Гадаю, нам не варто продовжувати в такому дусі, — відказала Леді.
Джек покашляв, постукуючи пальцем по колоді.
— Іще карту, пане мер?
— Ні, досить, — гаркнув Тортел, не зводячи з Леді очей.
— Як хочете. В такому разі вас заарештують за непристойні стосунки з неповнолітнім хлопцем. — Вона кивнула на карту, яку поклав перед ним Джек, і перевернула її. — Ось бачите, ви вже зайшли надто далеко. І програли.
Тортел витріщився на неї своїми риб’ячими очима.
— Ви мене не здолаєте, — просичав він. Чули? Ви мене не здолаєте!
— Якщо нам вдасться здолати Гекату, то вас — і поготів.
Тортел підвівся. Злобно блиснув на них очима. Всі його численні підборіддя, його багрове лице, усе його тіло тремтіло від люті. Крутнувшись на п’ятах, він почвалав геть, посвистуючи внутрішніми боками штанів на товстих стегнах, які терлися одне об одне.
— Що скажеш? — спитав Макбет, коли мер вийшов.
— Ой, та все він зробить так, як нам треба, — запевнила його Леді. — Тортел — не малолітній дурень. Йому просто потрібно трохи часу, аби зважити свої шанси, перш ніж зробити хід у відповідь.
Кетнесс наснився Ангус. Він зателефонував їй, але вона не насмілювалася знімати слухавку, бо знала, що хтось понишпорив у її телефоні, і тепер він міг вибухнути. Вона прокинулась і повернулася до будильника, що стояв на нічному столику біля телефону, який дійсно дзвонив. Була дванадцята тридцять ночі. Мабуть, знову вбивство. Вона сподівалася, що то буде просто банальне буденне вбивство, а не… Кетнесс підняла слухавку.