Макбет дихав ротом, намагаючись вгамувати паніку, що наростала.
Швидко обвів поглядом кімнату. Сховатися в ній було ніде — бомба надто потужна. Його погляд знову впав на двері. На клямку замка під дверною ручкою.
Ручна клямка. Він з шумом випустив повітря, полегшено зітхнувши. Чорт забирай, що ж це з ним коїться? Він розсміявся. Закриваючись, готельні двері мусять замикатися. Господи, та він же ж сам стільки років у готелі прожив! Все, що треба було зробити, — це повернути клямку й відчинити двері.
Макбет простягнув руку. Завагався. Чому внутрішній голос підказує йому, що це буде не так легко? Що це ніколи не було легко, що він приречений так і залишитися тут назавжди, злетіти у повітря разом із кімнатою?
Мокрими від поту пальцями взявся він за клямку. Повернув її.
Замок провернувся.
Макбет натиснув на ручку.
Поштовхом відчинив двері.
Вийшов з номера. Кинувся сходами вниз і побіг коридором, стиха матюкаючись.
Зупинився біля ліфта й натиснув кнопку.
Побачив на дисплеї, що ліфт тільки-но рушив угору з підвального поверху. Поглянув на свого годинника. Дві хвилини й сорок секунд.
Ліфт наближався. Що там за шум? Може, йому почулося — клацання, голоси? Мабуть, у ліфті люди. А що, коли там Геката? Часу повертатися й розмовляти вже не було.
Макбет побіг. Згідно з планом, пожежні сходи мали бути за рогом ліворуч.
Так воно і було.
Він поштовхом розчинив двері та почув мелодійний дзенькіт — то прибув ліфт. Затамувавши подих і притримавши двері, Макбет прислухався.
Голоси. Високі хлопчачі голоси.
— Щось я не розумію, чому…
— Пан Рука не прийде. Нам щойно наказали затримати чоловіка в номері на півгодини. Сподіваюся, йому сподобається шампанське.
Почулося вищання коліщат візка.
Макбет зачинив за собою двері і рвонув сходами вниз. Кожний поверх був позначений номером.
Він зупинився на сімнадцятому.
Леді кивнула. Перевела подих.
— Але колись ви все одно його вб’єте?
— Це залежить від певних обставин. Ви апельсинового соку до коктейлю додавали?
— Ні, не додавала. Від яких обставин?
— Якщо це тимчасове запаморочення розуму. Схоже, що ви удвох припинили вживати мої продукти, і це, напевне, піде на користь нам усім.
— Ви не вб’єте його тому, що він потрібен вам як старший комісар. А тепер, коли ви розкрили плани Макбета, можете вважати, що він засвоїв цей урок. Неслухняний пес стає дресированим лише тоді, коли отримує покарання за свій непослух.
Старий обернувся до чоловіко-жінки.
— А що я тобі казав? Із них двох вона розумніша.
— То чого ж ви хочете від мене, пане Руко?
— Імбир? Ні, не питатиму, бо це, як ви вже сказали, секрет, тому ваша відповідь не буде правдивою. Я хотів би поінформувати вас про варіанти вибору, які перед вами стоять. Будете слухатися мене — я захищатиму Макбета від усього, що може йому нашкодити. Він стане вашим Тифоном. Не будете слухатися — я вб’ю вас так, як убивають собак, які не піддаються дресируванню. Озирніться довкола, Леді. Погляньте на все те, що можете втратити. Ви маєте все, про що тільки мріяти могли. Тому мріяти вам більше не треба. Щодо рецептів можу сказати: якщо ваші мрії занадто сміливі, то вони є рецептом катастрофи. — Старий залпом допив решту коктейлю і поставив склянку на стіл. — Перець. Один із двох інгредієнтів — це перець.
— Кров, — сказала Леді.
— Правда? — Геката поклав руки на стек і перевів себе у стояче положення. — Людська кров?
Леді знизала плечима.
— А яка різниця? Можете вірити, що так воно і є, тим більше, що рецепт, схоже, вам сподобався.
Старий розсміявся.
— Ми з вами могли би стати добрими друзями за інших обставин, Леді.
— В іншому житті, — мовила вона.
— Так, в іншому житті, моя маленька Лілі. — Він двічі постукав стеком по підлозі. — Залишайтеся на місці. Ми самі знайдемо вихід.
Леді тримала усмішку, допоки Геката не щез із виду. А потім стала хапати ротом повітря, кімната почала обертатися довкола неї, і їй довелося вчепитись у підлокітники крісла. «Лілі». Він знає. Звідки ж він знає?
Сімнадцятий поверх.
Макбет поглянув на свого годинника. Залишилась одна хвилина. Чому ж він зупинився? Напевне, саме зараз хлопці піднімають візок сходами. І будуть у номері якраз тоді, коли вибухне бомба. Ну то й що? Це ж хлопці Гекати. Вони були учасниками цього блефу, то в чім проблема? В цьому місті безневинних немає. То чому ж саме зараз щось спало йому на думку? Що це було? Якась фраза з промови? Написаної Леді й виголошеної ним самим? А може, щось із далекого минулого, щось із присяги, яку вони давали після закінчення поліцейського коледжу? А може, то було щось з іще глибшого минулого, щось із того, що сказав йому Банко? Щось було, щось спало йому на думку, але він не міг пригадати достеменно.