Сейтон зупинився перед казино «Інвернесс», і Макбет уже був вийшов з авто, як раптом почувся голос Тортела.
— Увімкни гучніше радіо, — сказав Макбет, знову сідаючи в машину.
«… аби спростувати чутки і з поваги до вас, мої любі земляки, і з поваги до вашого права мати відомості про обраних вами представників, я вирішив сьогодні розповісти вам, що п’ятнадцять років тому мав нетривалий позашлюбний зв’язок, в результаті якого народився син. За домовленістю зацікавлених сторін, себто матері мого сина та моєї дружини, було вирішено не надавати цій історії публічного розголосу. Я завжди підтримував тісний зв’язок із сином та його матір’ю і утримував їх винятково власним коштом. Нерозголошення цієї інформації було на той час розсудливим рішенням, зважаючи на інтереси зацікавлених сторін. Я не обіймав тоді посади мера. І тому був непідзвітним нікому, крім моїх близьких та самого себе. Проте нині ситуація змінилася, і настав час оприлюднити цю інформацію. Матір мого сина серйозно хвора, і вона погодилась поселитися в мене. Відтоді я став брати з собою Касі на публічні заходи, де представляв його як свого сина, але, як не дивно, моя чесність призвела до появи непристойних чуток. Як ми знаємо, правда — це останнє, що сприймається на віру. Я шкодую, що виявився нечесним чоловіком п’ятнадцять років тому, і тепер не можу зарадити нічим, окрім як просити пробачення у своїх близьких. Не можу я зарадити і тим людям, які судитимуть про мої якості як керівника, виходячи з мого приватного життя. Все, що я можу зробити, — це просити вас вірити мені так само, як я вірю вам, оприлюднюючи ці вкрай болючі та дорогі мені подробиці свого минулого. Може, я не завжди робив вчинки, якими можна було б пишатися, але я пишаюся своїм п’ятнадцятирічним сином Касі. Вчора ввечері я мав з ним розмову, і він наказав мені зробити те, що я роблю зараз. Він наказав мені розповісти всьому місту, що я — його батько. — Тортел глибоко зітхнув і з добре чутним тремтінням у голосі продовжив: — І що він — мій син. — Тортел прокашлявся. — І що я неодмінно маю виграти наступні вибори мера».
Пауза. Потім почувся жіночій голос, теж явно зворушений:
«Ви прослухали заяву мера Тортела. А тепер повернімося до новин. У Четвертому районі, а точніше, на горішньому поверсі казино „Обеліск“ стався потужний вибух. Повідомляють, що загиблих та поранених немає, але…»
Макбет вимкнув радіо.
— От чорт, — сказав він. — І вибухнув сміхом.
36
Леді лежала, відкинувшись на подушки й виставивши ногу з-під нічної сорочки. Макбет сидів на низенькому ослінчику біля ліжка і гладив її струнку й вузеньку щиколотку та гладенько вибриту литку.
— Отже, Геката знав про наші плани, — мовив Макбет. — Він не сказав, хто йому розповів?
— Ні, — відповіла Леді, — але сказав, що ти будеш моїм Тифоном, якщо ми поводитимемося як слід.
— А хто такий Тифон?
— Вродливий грек, якому було даровано вічне життя. Але якщо ми не будемо слухатися, то Геката повбиває нас, як собак, що не піддаються дресируванню.
— Г-м-м-м. Тільки Тортел міг розповісти йому про наші плани.
— Ти кажеш це вже втретє, милий.
— Цей слимак не лише здав нас Гекаті. Той хлопець — то дійсно його син. Питання тепер стоїть так: чи потрібен нашим городянам мер-розпусник?
— Один адюльтер п’ятнадцять років тому? — мовила Леді. — Про який Тортел зізнався ще тоді, попросив пробачення і платив за свій гріх, утримуючи матір і сина? А тепер, коли матір захворіла, святий Тортел забирає сина до себе? Та люди за це на руках його носитимуть, милий! Він скоїв гріх, який більшість людей зрозуміють і пробачать, тим більше, що він покаявся й проявив людяність і доброту. Тортел став представником народу, від імені якого він хоче правити містом. Ця його заява — геніальний хід. Люди натовпами ринуться на вибори голосувати за нього.
— Отже, Тортел зібрався балотуватися й перемагати. Що робити?
— Що робити? По-перше, найголовніше: яку сукню мені вдягнути, Джеку?
— Іспанську, — відповів Джек, беручи чашку чаю з таці й ставлячи її на нічний столик Леді.
— Дякую. А як щодо Гекати й Тортела, Джеку? Нам треба з ними щось робити, чи це надто ризиковано?