Касі повільно порахував до шістдесяти.
І поштовхом ноги відчинив двері.
Вгледівся в темряву.
— Що, страшно? — запитав чоловік, який стояв біля шафи й дивився на нього. — Добре придумав — у шафі сховатися. Шафа відсікає запах. Хоча й не повністю. — Чоловік розпростер руки долонями догори. Глибоко вдихнув. — Але тут чудове повітря, і воно повниться запахом твого страху, хлопче.
Касі закліпав очима. Чоловік був худорлявий, і його очі світилися зеленим, мов стрілки годинника. Вовчі очі. Той чоловік, безперечно, був старим. Ні, він мав вигляд не такої вже й літньої людини, але Касі збагнув, що насправді той чоловік був дуже й дуже старим.
— Допомо… — крикнув був Касі, але рука незнайомця вистрелила вперед і вчепилася йому в горло. Касі перехопило подих, і він зрозумів, чому прийшов сюди. Він вчинив, як щур. Він прийшов сюди помирати.
39
Дафф поглянув на свій годинник, позіхнув і ще більше вгрузнув у крісло. Його довгі ноги простяглися майже через увесь шпитальний коридор — аж до Кетнесс та Флінса. Дафф зустрівся поглядом із Кетнесс.
— Ти мав рацію, — сказала вона.
— Ми обоє мали рацію, — погодився він.
Минула майже година, після того як Дафф заскочив у авто на 15-й вулиці і сказав, що Макбету вдалося втекти. І що невдовзі щось мало статися, бо Макбет заявив, що мер довго не проживе.
— Вбивство — мовив Малкольм. — І захоплення влади. Він геть з глузду з’їхав.
— Ви про що?
— Про закони Кеннета. Якщо мер помирає або оголошує надзвичайний стан, то владу перебирає старший комісар до отримання подальших розпоряджень і фактично набуває необмежених повноважень. Необхідно попередити Тортела.
— Шпиталь Святого Георгія, — промовила Кетнесс. — Сейтон, мабуть, уже там.
— Жени! — скрикнув Дафф, і Флінс натиснув на педаль. Вони добралися до місця менш ніж за двадцять хвилин і почули перший постріл з даху автостоянки тоді, коли зупинили авто біля входу до шпиталю й піднімалися сходами.
Дафф заплющив очі. Йому страшенно хотілося спати. Все це вже давно мало б скінчитись. Макбет уже мав би сидіти за гратами у Файфі.
— Он вони йдуть, — промовила Кетнесс.
Дафф розплющив очі. До них по коридору наближалися Тортел і Малкольм.
— Лікарі сказали, що Леннокс житиме, — повідомив Малкольм, сідаючи на стілець. — Він при повній свідомості й може говорити та рухати руками. Але його паралізувало від попереку й донизу, і це, мабуть, назавжди. Куля влучила йому в хребет.
— Хребет зупинив кулю, — додав Тортел. — Інакше вона пройшла б крізь нього і влучила у мене.
— Його родина перебуває в кімнаті очікування, — зазначив Малкольм. — Вони вже бачилися з ним, і лікар сказав, що на сьогодні досить. Ленноксу вкололи морфін, і йому потрібен відпочинок.
— Про Касі нічого не чути? — спитала Кетнесс.
— Додому він іще не повернувся, — відповів Тортел. — Але хлопчина знає, як добратися. Може, подався до друзів, або десь сховався. Я не турбуюся за нього.
— Не турбуєтеся?
Тортел скорчив гримасу.
— Ні, не турбуюся. Наразі.
— Що ж нам тепер робити? — спитав Дафф.
— Почекаємо кілька хвилин, поки не піде сім’я, — сказав Малкольм. — Тортел умовив лікаря дати нам з Ленноксом пару хвилин. Нам потрібне його зізнання якомога скоріше, щоб отримати від столиці ордер на арешт Макбета.
— А чи не вистачить для цього заяви від свідків, яку надамо ми? — спитав Дафф.
Малкольм похитав головою.
— Жоден із нас не отримував погроз безпосередньо від Макбета і не чув, як він віддавав накази про вбивство.
— А як щодо шантажу? — поцікавилася Кетнесс. — Тортеле, ви щойно розповіли, як під час гри у блекджек у казино «Інвернесс» Макбет і Леді намагалися змусити вас зняти свою кандидатуру на виборах мера, спокушаючи часткою акцій в «Обеліску» та погрожуючи оприлюднити історію про непристойну поведінку з неповнолітнім хлопцем.
— У плані моєї роботи шантаж такого роду називається політикою, — зазначив Тортел. — За таке майже ніколи не буває покарання.