Макбет перекотився на інший бік, повернувшись до неї спиною.
— Забудьмо про цю розмову, кохана. Так само, як ти забула, що начальником поліції стане Малкольм, якщо з Дунканом щось трапиться.
Вона схопила його за плече й перекотила назад — тепер вони знову лежали лицем до лиця.
— Я нічого не забула. Я пам’ятаю, що Геката сказав: ти будеш старшим комісаром, а це означає, що він має якийсь план. Ми займемося Дунканом, а він — Малкольмом.
І я не забула про той вечір, коли ти протистояв Ернесту Коллуму. Дункан — як Коллум, мій дорогенький. Він націлив пістолета в голову нашій мрії. Тримає її в заручниках. Тому тобі доведеться знайти в собі мужність, яку ти продемонстрував того вечора. Ти мусиш стати таким, яким був тієї ночі, Макбете. Заради мене. Заради нас. — Вона поклала руку йому на щоку й додала лагідніше: — Життя нечасто балує хорошими нагодами таких, як ми, любий. Тому мусимо хапатися за ті нечисленні, що з’являються.
Він лежав, не рухаючись, і мовчав. Леді чекала. Прислухалась, але тепер жодні слова вже не могли заглушити калатання її серця. Макбет мав амбіції, мрії та силу волі — вона це знала, бо саме ці властивості витягли його з того болота, в якому він опинився; саме вони перетворили юного наркомана на курсанта поліцейського коледжу, а згодом — на командира спецназу. У чомусь вони були подібними: обоє вибилися в люди, заплативши за це чималу ціну. Хіба ж може він зупинитися тепер, на півдорозі, і не насолодитися винагородою? Макбет був хороброю та безжальною людиною дії, але мав і слабини, які могли спричинити поразку. Йому бракувало злості. Тієї злості, яка може знадобитися лише один раз у житті. У вирішальний момент. У той момент, коли доведеться скинути з себе пута моралі, коли треба тримати в полі зору загальну картину і не терзатися сумнівами щодо своїх вчинків у картині нинішній, менш масштабній. Макбет був прихильником того, що називав справедливістю, і його вірність правилам, вигаданим іншими, була тією слабкістю, яку вона могла в ньому любити. Але тільки в мирні часи. За цю слабкість вона могла зневажати його зараз, коли дзвони війни вдарили на сполох. Леді провела рукою по його щоці та шиї, а потім, повільно, по грудях та животу. І назад. Прислухалась. Його дихання було розміреним і спокійним. Він спав.
Макбет глибоко дихав, вдаючи, що спить. Леді прибрала руку. Лягла, притулившись до його спини. Тепер вона також дихала розмірено і спокійно. Він спробував дихати з нею в унісон. «Убити Дункана? Це неможливо. Просто неможливо».
Але чому ж він не міг заснути? Чому її слова не йшли з голови, кружляючи там, немов кажани?
«Життя нечасто тішить хорошими нагодами таких, як ми, любий. Тому мусимо хапатися за ті нечисленні, які з’являються». Макбет замислився про ті можливості, які надавало йому життя. Про оту, в нічному сиротинці, якою він не скористався. І про ту, надану йому Банко, якою скористався. Про те, як перша мало не вбила його, а друга — врятувала. А чи не відмовляємося ми від деяких можливостей саме тому, що вони приречуть нас на нещастя, від можливостей, які змусять довіку шкодувати, незалежно від того, скористаємося ми ними чи ні? Чорти б забрали оце вічне невдоволення, що завжди отруює навіть безхмарне щастя! Але, все ж таки, чи не відчинила доля перед ним двері, які можуть швидко захлопнутися? Чи не зраджує його зараз хоробрість — так само, як зрадила тієї ночі в сиротинці? Макбет знову уявив собі чоловіка, який лежав у ліжку і спав, нічого не підозрюючи. Беззахисний. Чоловік, який стояв між ним і свободою, на яку заслуговує кожен. Між ним і гідністю, якої прагне кожна людина. Між Макбетом і владою, яку він міг би здобути. І повагою. І любов’ю.
Уже починало сіріти, коли він розбудив Леді.
— Якщо я це зроблю, то буду в боргу перед Гекатою, — сказав він.
Вона одразу розплющила очі — ніби й не спала.
— А чому ти про це подумав, мій любий? Геката лише напророкував те, що має статися, тому ти нічого йому не винен.
— А що він виграє від того, що я стану старшим комісаром?
— Краще сам його спитай, але я гадаю, що це просто, як двічі по два: напевне, він прочув, що Дункан поклявся не заспокоїтися, допоки не заарештує його. До того ж він, напевне, знає, що ти цілком можеш зробити своїм пріоритетом операції проти банд наркоманів, які вдаються до насильства і вбивають один одного на вулицях.
— Це ти про «вершників», яким уже зламали хребта?
— Або проти тих закладів, які видурюють у людей заощадження.
— «Обеліск»?
— Ну, наприклад, «Обеліск».
— Г-м-м. Ти говорила про великі звершення, які ми можемо здійснити. Ти мала на увазі можливість зробити щось добре для міста?