— Дякую за великодушність, Леді, але прийняти ваше запрошення означає порушити мої правила.
— Навіть як приватної особи?
— Коли стаєш старшим комісаром, приватне життя закінчується. Окрім того, я не граю в азартні ігри, пані. Я волію не покладатися на фортуну, а, по можливості, виборювати здобутки самому.
— Але ж ви сказали, що зійшли нагору завдяки тому, що фортуна здала вам при народженні фартові карти.
Він усміхнувся.
— Я сказав, що волію не покладатись. Життя — це гра, де ти або граєш тими картами, що маєш, або припиняєш боротьбу.
— Можна дещо запитати, старший комісаре? А чому ви усміхаєтеся?
— Усміхаюся з вашого запитання. Знав, що ви про це спитаєте.
— Я просто хотіла сказати ось що: гадаю, мій любий Дункане, що ви — надзвичайно порядна людина. З характером. І я поважаю вас і ваші принципи. І не в останню чергу тому, що ви призначили таку малу величину, як Макбет, на таку значущу посаду у своїй команді.
— Дякую, пані. Але це — винятково заслуга Макбета.
— Це призначення є частиною вашою антикорупційної кампанії, так?
— Корупція — вона як та блощиця. Іноді доводиться зруйнувати весь будинок, аби її позбутись. І почати нове будівництво з незаражених матеріалів. Таких, як Макбет. Він не належав до істеблішменту, і тому неінфікований.
— На відміну від Коудора.
— На відміну від Коудора, пані.
— Я знаю, що це таке — зрізати заражену плоть. У мене працювали двоє нечесних індивідів. — Вона перехилилася через балюстраду й кивнула на стіл з рулеткою. — Звільнивши їх, я ще довго плакала опісля. Спокуса грошима та багатством — дуже поширена людська слабкість. А я була надто м’якосердою, а тому замість розчавити тих клопів каблуком, дозволила їм піти. І чим вони мені віддячили? Використали мої ідеї, мій досвід, а може, і гроші, які вкрали в мене, аби започаткувати отой сумнівний заклад, що не лише руйнує репутацію нашої галузі, а й забирає кусок хліба в людей, які цей ринок створили, тобто в мене. Блощиці завжди повертаються, якщо їх просто вигнати. Треба мені було зробити так, як ви, старший комісаре.
— Як я?
— Як ви вчинили з Коудором.
— Я не міг допустити, щоб робота на Свено зійшла йому з рук.
— Я хочу сказати, що ви добре виконали свою роботу. Все, що ви мали на нього, — це свідчення одного «вершника», який міг сказати все, що завгодно, аби не потрапити за грати, і про це знали б навіть найдурніший суддя та найдурніші присяжні. Коудор запросто міг вислизнути, не отримавши належного покарання.
— Ми мали на нього ще дещо, пані.
— Так, але, мабуть, недостатньо для стовідсотково гарантованого покарання. Клоп Коудор міг повернутися. І тоді скандал тривав би безкінечно. Розгляд справи в суді призвів би до вибуху лайна, яке залишило б свої плями і тут, і там. А це зовсім не те, чого потребує поліція, щоб завоювати довіру городян. Я вас повністю підтримую, старший комісаре. Ви мусите їх чавити. Один поворот каблука — і готово.
Дункан усміхнувся.
— Досить детальний аналіз, але сподіваюся, ви не хочете сказати, що я якимось чином дотичний до передчасної смерті Коудора, пані.
— Ні, Боже збав! — вона поклала руку Дункану на плече. — Я просто повторюю те, що зазвичай каже Банко: здерти шкіру з кота можна у різні способи.
— Наприклад?
— Г-м-м. Наприклад, зателефонувати зловмисникові та сказати, що судний день настав. Що свідчень проти нього так багато, що за кілька хвилин у нього під дверима буде спецназ; він зазнає публічного приниження, його позбавлять усіх нагород, а його ім’я буде спаплюжене безповоротно. Що він має у своєму розпорядженні лише кілька хвилин.
Дункан уважно поглянув на покерний стіл внизу.
— От якби я мав бінокля, — сказав він, — можна було б побачити їхні карти.
— Можна.
— А звідки у вас бінокль? Чи він у вас — як дар від народження?
Леді розсміялась.
— Та ні, не дар. Мені довелося купити його. Коштом власного досвіду. І він обійшовся мені дуже дорого.
— Вважайте, що я вам нічого не казав, але Коудор прослужив у поліції багато років. Як і більшість із нас, він не був ані стовідсотково поганим, ані стовідсотково хорошим. Може, він сам заслужив на таке, а може, спадковість винна, що він обрав саме цей вихід із ситуації.
— Ви — шляхетніша людина, ніж я, старший комісаре. Я би вчинила так само, як і ви, але з чисто егоїстичних міркувань. Ваше здоров’я!
Вони цокнулися келихами.
— До речі, щодо бінокля, — сказала Леді, кивнувши на гостей біля бару. — Бачу, інспектор Дафф та молода Кетнесс — на одній хвилі.