— Мабуть, що так.
— А що сталося? — спитав Банко, намагаючись розслабитись. Йому завжди було важко помочитись у присутності чужих людей, але хіба ж Макбет і син чужі?
— Та ні, нічого, — відповів Макбет якимось дивним нейтральним тоном.
— Учора мені наснилися оті три сестри, — сказав Банко. — Ми з тобою про це не говорили, але їхнє пророцтво вцілило в точку, еге ж? Як ти вважаєш?
— Я й забув про них. Поговоримо про це іншим разом.
— Як хочеш, — мовив Банко, з полегшенням відчувши, що потік заструменів.
— А взагалі-то, — продовжив Макбет, — я збирався спитати тепер, коли тебе призначили моїм заступником у ВБОЗі: а що, як ті пророцтва справді збудуться?
— Ну то й що? — простогнав Банко. Він знову мимовільно напружився, і потік припинився.
— У такому разі я хотів би, щоб ти до мене приєднався.
— Став твоїм заступником начальника поліції? Ги-ги, знайшов час для жартів. — Раптом Банко збагнув, що Макбет не жартує. — Ну, авжеж, мій хлопчику, авжеж. Ти ж знаєш, що я завжди охоче допоможу тим, хто бореться на боці добра.
Вони зустрілися поглядами. А потім, наче за помахом чарівної палички, процес пішов. Банко глянув униз — там бив тугий золотистий струмінь, розплескуючись об велике заднє колесо локомотива і стікаючи вниз на рейку.
— Добраніч, Банко. Добраніч, Флінсе.
— Добраніч, Макбете, — відповіли батько із сином в унісон.
— А дядько Макбет що — напідпитку? — спитав Флінс, коли Макбет пішов.
— Напідпитку? Ти ж знаєш, що він не п’є.
— Так, знаю, але він якось дивно поводився.
— Дивно? — Банко похмуро всміхнувся, задоволено споглядаючи безперервний струмінь. — Повір мені, того хлопця важко назвати дивним, коли він під кайфом.
— А який він тоді?
— Скажений.
Раптом струмінь знесло вбік сильним поривом вітру.
— Буревій починається, — мовив Банко, застібуючи ширінку.
Макбет пішов прогулятися довкола центрального вокзалу. Коли повернувся, Банко з Флінсом уже не було, і він увійшов до великої зали очікування.
Обвівши її очима, Макбет миттєво розсортував присутніх індивідів на чотири взаємопов’язані категорії: ті, хто продавав, ті, хто споживав, ті, хто робив і перше, і друге, а також ті, кому треба було десь заночувати, сховавшись від дощу, і кому невдовзі доведеться приєднатися до якоїсь із перших трьох категорій. Саме цей шлях колись пройшов і він. Від втікача із сиротинця, який харчувався тим, що розподіляли працівники Армії Спасіння, до споживача, який добував гроші на харчі й дурман, продаючи цей дурман.
Макбет підійшов до літнього огрядного чоловіка в інвалідному візку.
— Чверть варива, — сказав він, і навіть сам звук цих слів розбудив у його тілі те, що довго чаїлося, впавши у сплячку.
Чоловік у візку підвів голову.
— Макбет, — констатував він, вихаркнувши ім’я разом зі слиною, що бризнула з рота. — Ти пам’ятаєш мене, а я — тебе. Ти полісмен, а я дурману не продаю, зрозумів? Тому забирайся від мене геть під три чорти.
Макбет підійшов до наступного продавця, чоловіка в картатій сорочці, який був під таким сильним кайфом, що не міг рівно стояти.
— Гадаєш, я повний ідіот? — верескнув той. — До речі, я справді ідіот. Інакше мене тут не було б, згоден? Продати дурман копу, а потім опинитися на цілу добу в цюпі — і це тоді, коли мені треба ремонтуватися кожні чотири години?
Чоловік притулився спиною до стіни, і його гучний придуркуватий сміх лунко покотився під стелею. Макбет пішов далі по коридору до зали відправлень, і почув за спиною крик продавця-ідіота:
— Агов, хлопці, стережіться, до вас іде перевдягнений поліцай!
— Привіт, Макбете, — почувся слабкий тоненький голос.
Макбет обернувся. То був хлопець із пов’язкою на оці.
Макбет підійшов до нього і присів поряд під стіною. Чорна пов’язка зсунулася догори, і Макбет зазирнув у загадкову темряву очної порожнини.
— Мені треба чверть варива, — сказав Макбет. — Ти мені допоможеш?
— Ні, — заперечив хлопець. — Я не можу допомогти нікому. А ти зможеш мені допомогти?
Щось у виразі його обличчя видалося Макбету знайомим. Він наче у дзеркало глянув. Тож чим він, у біса, займається? Добрі люди допомогли йому вибратися з прірви, а тепер він знову зібрався туди повернутися? Щоб здійснити злодійство, від якого відсахнувся б навіть закоренілий наркоман? Він ще мав змогу відмовитись. Забрати цього хлопця з собою в «Інвернесс». Нагодувати його, викупати і вкласти спати. Сьогоднішня ніч може стати зовсім іншою, ніж він запланував, — така можливість іще залишалася. Можливість врятувати самого себе. Врятувати цього хлопця. Дункана. Леді.