І раптом помітив віддзеркалення в її полірованій мідній поверхні.
У вигнутому, наче в кімнаті сміху, зображенні, у світлі, яке падало з прочинених дверей ванної кімнати, Макбет побачив, ніби в якомусь абсурдному і спотвореному фільмі, що старший комісар витяг щось з-під подушки й націлив йому у спину. Пістолет. П’ять кроків. Відстань кидка. Макбет зреагував інстинктивно. Крутнувся на п’ятах. Утратив рівновагу, і кинджал вислизнув з руки ще до того, як Макбет встиг повністю обернутись.
9
Звісно, це Дафф підійшов до тих двох дівчат і запропонував їм підсісти до їхнього столика! А Макбет пішов до бару, взяв усім пива, повернувся й почув, що Дафф уже вихваляється тим, що вони з Макбетом — найкращі курсанти останнього курсу поліцейського коледжу. Мовляв, на них обох чекає карколомна службова перспектива, тому давайте, дівчата, приєднуйтеся до нас, не соромтеся — вам же краще буде. Дівчата розсміялися, очі тієї з них, яку звали Мередіт, зацікавлено блиснули, але вона опустила їх, коли Макбет спробував перехопити її погляд. Після закриття бару Макбет провів Мередіт додому і був винагороджений дружнім потиском руки і телефонним номером. Коли наступного ранку Дафф докладно розповів, як кохався з її подружкою Ритою на вузенькому ліжку в гуртожитку для медсестер, Макбет зателефонував Мередіт і тремтячим голосом запросив її на вечерю.
Він замовив столик у «Ліоні», але збагнув, що то було помилкою, побачивши, як досвідчений офіціант зміряв його поглядом. Елегантний костюм, позичений у Даффа, виявився завеликим, тому довелося вдягти костюм Банко, а той був на два розміри замалим і на двадцять років застарим. На щастя, ця вада компенсувалася вбранням Meредіт, її красою та тихою і ввічливою вдачею. Єдиним, що він зрозумів у меню французькою мовою, були ціни. Мередіт переклала меню й пояснила, що отакі вони є, ці французи: відмовляються визнавати, що розмовляють мовою, яка перестала бути міжнародною, а англійською володіють настільки погано, що не можуть знести подвійного приниження, себто виставляють себе телепнями, нездатними опанувати мову своїх споконвічних суперників.
— Нахабство й невпевненість у собі часто йдуть рука в руку, — зазначила вона.
— Так, я невпевнений у собі, — сказав Макбет.
— Я мала на увазі твого друга Даффа, — пояснила Мередіт. — А чому ти почуваєшся таким невпевненим?
Макбет розповів їй про своє минуле. Про сиротинець. Про Банко та Віру. Про поліцейський коледж. З нею було так легко говорити, що у нього з’явилася спокуса розповісти їй про все; на якусь мить безрозсудно захотілося розповісти навіть про Лорреля. Але, звісно, він цього не зробив. А Мередіт повідала, що виросла у привілейованому західному районі міста, і її батьки старалися робити так, аби діти жили в достатку й водночас були надзвичайно вимогливими й виховували в них амбітність, особливо у її братів.
— Захищені, привілейовані — і занудливі, — підсумувала Мередіт. — Знаєш, я ніколи не була у східній частині Другого району.
Вона розсміялася, коли Макбет відмовився сприйняти це за чисту монету.
— Справді! Ніколи там не була!
А після вечері він повів її до річки. Вибоїстою дорогою повз старі облуплені будинки вони дійшли аж до мосту Пенні-Брідж. Коли Макбет сказав їй «добраніч» біля хвіртки, Мередіт нахилилася й поцілувала його в щоку.
Коли він повернувся, Дафф іще не спав.
— Ану, розповідай все по черзі, — наказав він. — Повільно й детально.
Два дні потому. Кінотеатр. Фільм «Володар мух». Додому вони поверталися під одною парасолькою, і Мередіт тримала його під руку.
— Як діти можуть бути такими жорстокими та кровожерливими? — сумно спитала вона.
— А чому діти мають бути менш жорстокими, ніж дорослі?
— Але ж вони народжуються безгрішними!
— Безгрішними і без жодного уявлення про мораль. Хіба ж батьки не вимагають від нас миролюбної пасивності, щоб ми знали своє місце у суспільстві й дозволяли їм витворяти з нами все, що заманеться?
Біля хвіртки вони поцілувались. А в неділю Макбет запросив її на прогулянку в ліс по той бік тунелю. З собою він взяв прогулянковий кошик з наїдками.
— А ти добре куховариш! — вигукнула Мередіт.
— Це Банко з Вірою мене навчили. Ми з ними часто приходили саме на це місце.
А потім вони поцілувалися, її дихання стало уривчастим, і він засунув руку під її бавовняне плаття.