Макбет описав це завдання як іще один поклик долі — розчистити шлях до посади старшого комісара. Він не сказав, що все це організувала Леді. Втім, нічого казати й не треба було. Макбет віддавав перевагу простим планам. Планам, які не потребували тривалих роздумів у критичних ситуаціях. Банко заплющив очі. Спробував собі уявити, як це буде. Макбет обійме посаду старшого комісара і правитиме містом як абсолютний володар — так, як правив Кеннет, але, на відміну від Кеннета, він керуватиметься шляхетною метою: зробити місто комфортнішим для городян. Якщо хочеш здійснити всі необхідні радикальні реформи, то повільна вайлуватість демократичного процесу з його свободою дій для всіх учасників лише заважатиме, а не допомагатиме. Тут потрібна сильна і справедлива рука. А коли Макбет постарішає, його місце за штурвалом зможе зайняти Флінс. До того моменту Банко вже помре щасливим дідом. Можливо, саме тому він зараз ніяк не міг все це уявити.
Банко почув, як ляснули парадні двері.
Втім, усе очевидно, навіть якщо фантазії такого роду потребують часу для повного розуміння.
Банко надів рукавички.
Було пів на шосту, і дощ періщив бруківку та вітрове скло Малкольмового автомобіля Chevelle 454 SS, який зміїстим маршрутом пробирався вулицями міста. Малкольм розумів, що це дурість купити такого пожирача бензину під час паливної кризи. Навіть попри те, що автомобіль був вживаний, і він придбав його відносно дешево, аргументів на користь такого кроку катастрофічно бракувало. Насамперед тому, що його донька дуже переймалася екологією довкілля, а Дункан завжди підкреслював, що керівник має бути прикладом особистої скромності. Та Малкольм зрештою все ж таки обгрунтував свою позицію: йому ще з дитинства подобалися такі автомобілі-велетні, а Дункан зазначив, що ця покупка свідчить принаймні про те, що економісти — теж люди зі своїми слабкостями.
Малкольм швидко заскочив додому прийняти душ та перевдягнутися, що, на щастя, забрало мало часу, бо по неділях на вулицях машин було мало. Біля входу в управління на нього чекала купа репортерів — мабуть, у сподіванні отримати якийсь коментар чи додаткові деталі до тієї загальної картини, яку мали представити на прес-конференції, запланованій на половину сьомої. Мер Тортел уже виступив із заявою по телевізору. В його промові були такі фрази, як «незбагненно», «трагедія», «ми всім серцем з родиною», «місто має об’єднатися у протистоянні злу» та багато-багато інших супутніх слів. На відміну від мера, Малкольм скупо прокоментував убивство старшого комісара й закликав пресу до розуміння — мовляв, зараз вся увага зосереджена на розслідуванні, а на конкретні запитання він відповість на прес-конференції.
Малкольм з’їхав пандусом до підземного гаража і кивнув охоронцю. Той підняв шлагбаум, і Малкольм зарулив усередину. Відстань від парковочного місця до ліфта була прямо пропорційною місцю в поліцейській ієрархії. Тож, заїжджаючи задки на стоянку, Малькольм подумав, що формально він тепер має право паркуватися найближче до ліфта.
Він уже був витяг ключа із замка запалення, як раптом задні дверцята відчинилися, до авто хтось прослизнув і вмостився позаду за сидінням водія. І цієї миті Малкольму вперше після вбивства Дункана спало на думку: разом із посадою старшого комісара він отримав не лише найближче до ліфта місце на стоянці, ближчою стала тепер і загроза смерті, яка чигала на нього будь-коли і будь-де. Безпека ж була привілеєм тих, хто ставив свої авто далі від ліфта.
— Заведіть двигун, — наказав пасажир.
Малкольм зиркнув у дзеркало заднього виду. Чоловік ускочив до авто так швидко й безшумно, що це наштовхнуло Малкольма на думку: їхній спецназ дійсно має високий рівень підготовки.
— Щось сталося, Банко?
— Так, сер. Ми розкрили плани нападників, які збираються вас убити.
— Прямо в управлінні поліції?
— Так. Рушайте повільно, будь ласка. Нам треба вибратися звідси. Наразі ми не знаємо, хто саме з поліцейських бере участь у змові, але вважаємо, що це ті самі люди, що убили Дункана.
Малкольм усвідомив, що має злякатися. І злякався. Але не так сильно, як міг би. Панічну реакцію могли спричинити ситуації цілком тривіальні, наприклад, стояння на верхньому щаблі драбини без належної опори або напад розлючених бджіл. Але зараз, цього конкретного ранку, сама ситуація не дозволяла йому впадати в паніку — навпаки, вона загострила його здатність мислити швидко й раціонально, посилила рішучість і, хоч як би парадоксально це було, заспокоїла його.
— Якщо це так, то звідки мені знати, що ти — не один зі змовників, Банко?