Він роздумував, питати думки Кетнесс чи не питати, адже, спитавши, він випустить джина з пляшки, вже не зможе вдавати невинність і буде змушений зробити хоча би щось. Піти на ризик.
Шлях, який Дафф насамкінець обрав, був таким, де йому не доведеться багато ризикувати і де в будь-якому разі збережеться можливість успіху, якщо все піде так, як він сподівався. Дафф звернув з маленького мосту через залізницю і заїхав з протилежного боку у двір перед скромною цегляною будівлею. Аж три чверті години долав він невеличку відстань від управління до будинку, де мешкав Банко.
— Привіт, Даффе, — сказав Банко, відчинивши двері через кілька секунд потому, як Дафф подзвонив. — Що сталося?
— Що? Ти ж начебто знаєш, що вечірка намічається, — відповів Дафф.
— Та отож, і саме тому я ніяк не можу вирішити: брати з собою оце чи не брати, — сказав Банко, піднімаючи кобуру зі своїм табельним пістолетом.
— Залиш його вдома. Він тільки заважатиме тобі під костюмом. А вузол на твоїй краватці нікуди не годиться.
— Правда? — спитав Банко, втягуючи голову в комірець білої сорочки й марно намагаючись побачити вузол. — Я вважаю його більш-менш нормальним вже років зо п’ятдесят, після моєї конфірмації.
— Такий вузол носять бідняки, Банко. Ходи сюди, я покажу тобі, як треба…
Банко відхилив руку допомоги, яку простягнув йому Дафф, і закрив краватку долонею.
— А я і є бідняк, Даффе. І, наскільки розумію, ти прийшов сюди отримати допомогу, а не надати її.
— Маєш рацію, Банко. Можна зайти?
— Я б радо запропонував тобі і допомогу, і каву, але, на жаль, ми вже виходимо. — Банко поклав свого пістолета в кобурі на полицю для капелюхів позаду себе й гукнув кудись нагору:
— Флінсе!
— Іду! — почулося згори.
— Краще давай вийдемо надвір, — запропонував Банко, застібаючи пальто.
Вони стали під навісом на білих сходах. Дощ бадьоро булькотів у ринвах. Банко запропонував Даффу сигарету. Інспектор відмовився, і він підкурив її сам.
— Я був сьогодні в контейнерній гавані, — почав розмову Дафф. — І зустрів там хлопця, одного з місцевих молодих наркоманів, який хотів зі мною поговорити. У нього є лише одне око, і він розповів мені, як він втратив друге.
— Г-м-м.
— Сказав, що якось мало не збожеволів без чергової дози дурману, бо не мав грошей. На центральному вокзалі йому трапився якийсь старий, і він попросив у нього грошей. Старий мав стека з позолоченим набалдашником.
— Геката?
— Той зупинився, витяг пакет, помахав ним у хлопця перед носом і сказав, що то вариво найвищої якості, щойно з горщика. І що хлопець може його отримати, якщо зробить для нього дві речі. Перше — це відповість на запитання: яке чуття він найбільше боїться втратити? Коли хлопець відповів, що найбільше боїться втратити зір, старий заявив, що йому потрібне одне з його очей.
— Отже, це точно був Геката.
— Коли хлопець спитав, навіщо старому його око, той відповів, що має все, що можна забажати, тому цікавиться лише тим, що має цінність для покупця. До того ж хлопець втратить зір лише наполовину. І наскільки ж ціннішим стане після цього його друге око! Виграш фактично перевершить втрату!
— Я цього не розумію.
— Так, це важко зрозуміти, але отакими і є деякі люди. Вони прагнуть самої влади більше, ніж того, що вона здатна їм забезпечити. Їм краще мати дерево, ніж ті їстівні фрукти, що на ньому ростуть. І лише заради того, щоб тицьнути в нього пальцем і сказати: оце — моє. А потім взяти і зрубати його.
Банко видихнув хмару цигаркового диму.
— І що ж той хлопець вирішив?
— З тим старим була якась чоловіко-жінка — вона й допомогла хлопцеві позбутися ока. А коли той опісля отримав свою дозу, страшний біль швидко вщух, шрами з часом розгладилися, а всі страшні спогади — забулись. Хлопець сказав, що йому стало тоді так добре, що він ні про що не жалкує. Але відтоді більше жодного разу не куштував такого ідеального дурману. Хлопець і досі його шукає, але ніяк не може знайти.
— А що ж шукав він сьогодні, коли ти його зустрів?
— Те саме. А також ту людину, яка отак запросто відібрала у нього око.
— Що ж, тоді йому доведеться стати в чергу переслідувачів Гекати.
— Та ні, він хотів натомість допомогти нам спіймати Гекату.
— А яким чином бідолашний раб дурману збирається це зробити?
— Так звана передсмертна записка Малкольма вказує на «вершників». Але хлопець вважає, що за всім стоїть Геката. І за листом, і за вбивством Дункана. І що Геката змовився з Малкольмом. А може, і з іншими працівниками поліції.