— Спустися тильною стороною, прижени авто й чекай біля дверей.
— Слухаю, — відказав Ангус і пішов.
— Олафсоне!
— Так!
Макбет поглянув на нього. Постійно відвисла щелепа, шепелявість, напівзаплющені очі та невисокі оцінки в поліцейській школі не могли не викликати у Макбета сумнівів, коли Олафсон прийшов і попросив взяти його до групи спецназу. Але хлопець так благав, що Макбет вирішив дати йому шанс, як колись дали шанс йому самому. Макбет потребував снайпера, а Олафсон, не надто талановитий теоретик, був надзвичайно здібним стрільцем.
— На останньому іспиті зі стрільби ти побив двадцятилітній рекорд, який належав ось цьому чоловікові, — сказав Макбет, кивнувши на Банко. — Вітаю тебе з таким до біса видатним досягненням. А чи знаєш ти, що це означає прямо тут і прямо зараз?
— Е-е-е… Ні, не знаю, сер.
— От і добре, що не знаєш. Бо тут і зараз це не означає анічогісінько. Ти маєш тут робити ось що: спостерігати, слухатися інспектора Банко і навчатися. Це знадобиться тобі в майбутньому. Зрозуміло?
У Олафсона щелепа відвисла, губи поворухнулися, але не змогли видати ані звуку. Тому хлопець просто кивнув.
Макбет поклав йому руку на плече.
— Нервуєш?
— Та трохи, сер.
— Це нормально. Спробуй розслабитись. І ще одне, Олафсоне.
— Так?
— Дивись, не напартач.
— Що там відбувається? — спитав Бонус.
— Я знаю, що там відбудеться, — відповів Геката, випрямляючи спину і відвертаючи телескоп від порту. — Тому цей пристрій мені більше не потрібен.
Він усівся побіля Бонуса. Той помітив, що Геката часто це робив — сідав поруч, а не навпроти. Наче не любив, коли йому дивилися прямо у вічі.
— Вони захопили Свено й амфетамін?
— Навпаки. Свено захопив одного з підопічних Даффа.
— Що?! І ви так спокійно на це реагуєте?
— Я ніколи не ставлю на одного коня, Бонусе. До того ж мене хвилює ширша картина. Яка твоя думка щодо старшого комісара Дункана?
— Це ви про його обіцянку заарештувати вас?
— Його обіцянка мене не турбує, мене бентежить те, що він познімав з посад багато моїх колишніх знайомих у поліції, а через це виникли певні проблеми на ринку. Послухай-но, ти, знавець людської вдачі. Ти бачив його і чув. Чи справді він є таким непідкупним, як про нього розповідають?
Бонус знизав плечима.
— Кожен має свою ціну.
— Тут ти маєш рацію, але ціна не завжди вимірюється грошима. Не всі ж такі примітивні, як ти.
Бонус проковтнув образу, бо не визнав її за таку.
— Аби вирішити, як підкупити Дункана, треба дізнатися, чого він потребує.
— Дункан хоче служити бидлу, — відказав Геката. — Заслужити любов містян. Хоче, аби громада поставила йому пам’ятник, щоб не довелося замовляти самому.
— Ти диви! Легше підкупити таку пожадливу сарану, як ми, ніж таких стовпів суспільства, як Дункан.
— Маєш рацію щодо хабарів, — мовив Геката. — Але помиляєшся стосовно стовпів суспільства та сарани.
— Чому?
— Справа — в основах капіталізму, мій любий Бонусе. Спроби того чи іншого індивіда збагатитися збагачують і бидло. Це — простий і зрозумілий механізм, який функціонує, не потребуючи нашої уваги та догляду. Тому стовпи суспільства — це ми з тобою, а не заблукані в ілюзіях ідеалісти на кшталт Дункана.
— Ви дійсно так вважаєте?
— Так вважав філософ-мораліст Адам Невидима Рука.
— Виробництво та збут наркотиків приносить користь суспільству?
— Кожен, хто задовольняє попит, сприяє розбудові суспільства. Люди, подібні Дункану, які бажають регулювати й обмежувати, є явищем неприродним, а в довгостроковій перспективі — і шкідливим для всіх нас. Тож я й запитую: яким чином Дункана можна знешкодити заради блага самого ж міста? У чім його слабкість? Чим ми можемо скористатися? Сексом, дурманом чи родинними таємницями?
— Дякую за довіру, Гекато, але я дійсно не знаю.
— Що ж, шкода, дуже шкода, — мовив Геката, злегка постукуючи стеком по килиму і споглядаючи, як один із хлопчиків знімає дріт з корка на новій пляшці шампанського. — Знаєш, я починаю підозрювати, що Дункан має одну вразливу точку.