Раптом на автомобіль обрушився град куль.
…ніж автоматична зброя.
Батько знову різко повернув — упевнено, наче добре знав, що робить. Вони заїхали далеко в район крамниць, але всі вони були вже зачинені, а вулиці — майже безлюдні через дощ. Чи знав його батько вихід із цього лабіринту? У відповідь на це мовчазне запитання Банко несподівано скерував авто праворуч, повз знак, який не віщував нічого доброго.
— Татку, це — тупикова вулиця!
Банко не зреагував.
— Татку!
Знову жодної реакції, тільки очі втупилися вперед у глибокій зосередженості, а руки міцно вчепилися в кермо. Лише зараз Флінс помітив, що по обличчю батька тече кров, збігаючи на комірець білої сорочки, який уже став рожевим, всотавши кров, мов промокашка. А в тому місці батькової голови, звідки сочилася кров, чогось явно бракувало. Флінс перевів погляд на кермо. Ось чому він не відповідає: його вухо. Воно лежало, прилипнувши до панелі приладів, — бліда смужка шкіри, обривки плоті та кров. Флінс підвів очі на вітрове скло. І побачив у ньому кінець. Кінець у буквальному сенсі. Тупикова вулиця закінчувалася дерев’яним будинком солідного вигляду. Нижній поверх являв собою велику частково освітлену вітрину крамниці. Вона швидко наближалася, і не було жодної ознаки, що вони ось-ось зупиняться.
— Пристебни ремінь, Флінсе.
— Татку!
— Негайно!
Флінс схопив ремінь безпеки, оперезав ним груди і щойно встиг клацнути замком, як передні колеса вдарились об бордюр і авто злетіло в повітря. Капот поцілив у вітрину якраз посередині, і Флінс відчув, як вони летять крізь завісу з битого білого скла. Він ошелешено озирнувся і враз відчув болючий вивих, а хід подій на мить перервався, бо він, напевне, на якусь хвилю знепритомнів. У його вухах щось пекельно задзвеніло. Батько лежав нерухомо, опустивши голову на кермо.
— Татку!
Флінс посмикав його за плече.
— Татку!
Жодної реакції. Лобового скла більше не було, а на капоті щось виблискувало. Флінс покліпав очима і здогадався, що то було. Персні. Намиста. Браслети. А попереду нього на стіні виднівся напис золоченими літерами: «Ювелірна крамниця „Якобс і сини“». Вони заїхали в бісову ювелірну крамницю! А дзеленчала не його голова, а сигналізація. Тепер він все зрозумів. Сигналізація від грабіжників. Усі міські банки, казино та великі ювелірні крамниці були оснащені сигналізацією, виведеною на центральний пульт в управлінні поліції. А черговий в управлінні негайно виходив на зв’язок з патрульними авто в конкретному районі. Отже, татко знав, що робить.
Флінс спробував відчепити ремінь безпеки, але не зміг. Він смикав його й тягнув, але замок заклинило намертво.
Сержант сидів на своєму мотоциклі, рахуючи секунди і дивлячись на авто, яке стирчало з крамничної вітрини перед ними. Вереск сигналізації поглинав майже всю решту звуків, але, помітивши дим з вихлопної труби, він виснував, що двигун автомобіля й досі працює.
— Якого біса ми чекаємо, га? — роздратовано спитав хлоп на «Електрі». — Ходімо прикінчимо їх.
— Ще трохи почекаємо, — відповів сержант і продовжив рахувати. — Двадцять один, двадцять два…
— Ну, і довго ще нам чекати?
— Допоки не переконаємося, що той тип, який замовив нам цю роботу, дотримав своєї обіцянки, — пояснив сержант. — Двадцять п’ять, двадцять шість.
— Та ну, нафіг чекати. Зара’ повідрубую голови, як домовлялися, і подамся геть з вашого гнилого міста.
— Стривай, — наказав сержант і виміряв хлопця очима. Той мав вигляд солідного чоловіка. Двох солідних чоловіків. Був здоровенним, мов сарай, і скрізь мав тугі м’язи, навіть на обличчі. Проте на зубах у нього стояла ортодонтична скоба, як у малого хлопця. Сержанту вже доводилося бачити такі скоби в тюрмі, де в’язні, які накачували м’язи й приймали анаболічні стероїди, відрощували такі потужні щелепи, що зуби зрушувалися в той чи інший бік. Двадцять дев’ять, тридцять. Тридцять секунд, а поліцейських сирен не чути.
— Вперед! — скомандував сержант.
— Дуже вам вдячний, — зіронізував чоловік-сарай. Витягнувши з-за пояса довгоствольного кольта, а з піхов — шаблюку, він зліз зі свого мотика і рушив до автомобіля. Невимушено провів лезом по стіні, а потім — по стовпчику з табличкою «Стоянка заборонена». Сержант придивився до широкої спини хлопця. На шкірянці побачив піратський прапор з черепом, а над ним — свастику. Сержант зітхнув. Поганий смак. Відсутність стилю.