Десята хвилина на дванадцяту.
Кетнесс і досі була в ліжку, а Дафф, одягнувшись, стояв біля кухонної стільниці. Він приготував собі чашку чаю, знайшов у холодильнику лимон, але єдиний чистий ножик більше надавався до того, аби штрикати лимон, а не різати. Він встромив його вістря у шкірку, і звідти бризнула тоненька цівочка. В таку пізню нічну годину знадобиться вдвічі менше часу, ніж зазвичай, щоб добратися до центрального вокзалу, знайти автостоянку і вийти до «Берти». Запізнюватися він не збирався. Схоже, Банко не мав підстав передумати й не розповісти йому те, що знав. Тим паче, що Дафф помітив: Банко справді хотів з ним поговорити. Хотів скинути з себе тягар… Який тягар? Провини? Чи просто тягар того, про що знав? Банко був не вожаком отари, а вівцею, був не більшим, ніж ланкою ланцюга. І Дафф сподівався, що невдовзі дізнається, на кого та ланка виведе… Тишу розкраяв дзвінок телефону, що висів на стіні біля пробкової дошки.
— Телефон! — гукнув він.
— Чую. Я візьму слухавку тут, — відповіла Кетнесс зі спальні. Вона мала по телефонному апарату в кожній кімнаті, і через це він почувався старим, коли до неї приходив. Може, вони з Мередіт і були дещо старомодними, вважаючи, що одного телефону на домівку цілком достатньо — хіба ж важко підняти дупу й підійти? Дафф знайшов ганчірочку й витер руку. Прислухався до голосу Кетнесс, визначаючи, що то була за розмова і хто їй міг телефонувати о такій пізній годині. «Невже Мередіт?», — подумав був він, але відразу ж цю думку відкинув. Друга думка затрималася дещо довше. Коханець. Іще один коханець, до того ж молодий. Ні, не коханець, а, мабуть, залицяльник. Потенційний коханець. Той, що стоїть за лаштунками, готовий зайняти місце Даффа, якщо той не відповість на запитання, яке вона поставила цього вечора. Так, мабуть саме в цьому й полягала причина такого несподіваного поспіху з її боку. Але Дафф не погодився на її вимоги, і ультиматум Кетнесс зрештою обернувся проти неї ж самої. І вона вибрала його. Тієї миті, коли Дафф сформулював цю думку, йому майже хотілось, аби дзвінок був від залицяльника. Люди — дивні створіння, чи не так?
— Ви можете все це повторити? — почувся зі спальні голос Кетнесс. Голос, яким вона розмовляла на роботі. Тільки більш збуджений, аніж зазвичай. — Зараз виїжджаю. Збирайте решту.
Мабуть, якась термінова справа. Експертно-криміналістична робота.
Дафф почув, як Кетнесс забігала по кімнаті. Подумав, що коли та робота не у Файфі, то запропонує підвезти її. Його рука свербіла. Він облизав її й оглянув лимон. Сік потрапив до одного з порізів, які він отримав, коли впав на асфальт у порту. Дафф на мить завмер. Потім витяг зі столу ножа і знову штрикнув ним лимон. Цього разу сильно й різко. Швидко відпустив ручку ножа і відсмикнув руку, але сік все одно встиг бризнути на руку, і та знову засвербіла. Неможливо. Неможливо було вдарити ножем і встигнути прибрати руку до того, як бризне сік.
До кухні заскочила Кетнесс із чорним лікарським несесером в руці.
— Що сталося? — спитав Дафф, побачивши вираз її обличчя.
— Телефонували з управління. Заступника Макбета з підрозділу спецназу…
— Банко? — перервав її Дафф, відчувши, ніби його горло стиснули руками.
— Так, — відповіла Кетнесс, висуваючи шухляду. — Його знайшли біля мосту Кеннета.
— Знайшли? Ти хочеш сказати, що…
— Так, — сердито кинула вона, із хряскотом засунувши шухляду назад.
— Як?
Запитань, які враз нахлинули на нього, було так багато, що Дафф безпорадно обхопив руками голову.
— Наразі ще не знаю, але поліція, яка оглядала місце злочину, повідомила, що його авто зрешечене кулями. А голова відрізана.
— Відрізана? Як це… відрізана?
— Невдовзі побачимо, — відповіла Кетнесс, беручи із шухляди латексні рукавички і кидаючи їх до несесера. — Підвезеш?
— Кетнесс, у мене ж ота зустріч запланована…
— Ти ж не сказав, де саме, але, якщо тобі не доведеться далеко об’їжджати, то…
Дафф знову поглянув на ножа.
— Я поїду з тобою, — твердо вимовив він. — Звісно, я поїду з тобою. Я ж начальник відділу вбивств, а ця справа найбільш пріоритетна.
З цими словами він обернувся і кинув ножа в коркову дошку. Ніж, зробивши у повітрі півтора оберти, вдарився об дошку руків’ям і торохнувся на підлогу.
— Що ти хочеш зробити? — здивовано спитала Кетнесс.
Дафф задумливо втупив погляд у ніж.
— Те, для чого потрібно багато тренуватися, перш ніж буде досягнуто результату. Ходімо.
17
— Отже, Сейтоне, що ви хотіли? — спитав Макбет.